Парламентські вибори закінчилися і тепер майбутні депутати на чолі з Президентом знову почали хитрувати. Утаємничення від української громади своїх консультацій навколо коаліції, незаконно розпочате Президентом, викликає дуже багато запитань в раціональному плані і велике обурення в емоційному плані.

Такі дії потрібно періодично припиняти. Українська громада постійно, час від часу, повинна нагадувати політикам основні вимоги Майдану, щоб вони не загравалися.

Отже, як має формуватися коаліція та що має бути в коаліційній угоді?

Стаття 83 Конституції України та глава 12 Регламенту Верховної Ради чітко і недвозначно говорить, що "коаліція формується депутатськими фракціями". В жодному місці Конституції та Регламенту не говориться про те, що Президент може виступати ініціатором чи суб'єктом формування коаліції.

Нагадаємо базові норми європейського права, якщо хто забув. Громадянину дозволено все, що не заборонено законом. Чиновнику заборонено все, що прямо не дозволено в законі.

Інакше кажучи, закон для чиновника завжди має вичерпний перелік його повноважень. Все, що прямо не дозволяється в законі, для чиновника заборонено. Це означає, що Президенту заборонено Конституцією на регламентом Верховної Ради виступати ініціатором чи суб'єктом будь-яких переговорів, будь-яких консультацій щодо створення коаліції.

Суб'єктом створення коаліції за європейськими нормами має бути партія, що набрала найбільший відсоток голосів на виборах (безвідносно до кількості мажоритарників в партіях). В такому разі коаліцію має формувати НФ.

І тут є важливий вибір для наших депутатів від майбутньої коаліції. Якщо вони візьмуть саме таке формулювання, то вони покажуть свою відданість європейським стандартам і тим самим візьмуть курс на перетворення виборчої системи на повністю пропорційну.

Якщо ж БПП вдасться протягнути розуміння, що коаліцію формує партія, яка здобула найбільше членів в Парламенті за відсотками голосів за партію включно з мажоритарниками, то тим самим депутати засвідчать відданість змішаній нормі і відійдуть від європейських норм.

Як має складатися коаліційна угода?

Президенту згідно вище означеного принципу також заборонено Конституцією та Регламентом пропонувати будь-який текст для коаліційної угоди.

Суть коаліційної угоди полягає у тому, що в ній має бути зафіксовано компроміс між програмами політичних партій, які підтримані їх виборцями на виборах до Парламенту.

Підкреслю ще раз – коаліційна угода це компроміс між програмами політичних партій, які отримали підтримку виборців на парламентських виборах, а не компроміс між програмами політичних партій та програмою Президента.

Тим більше, що у Президента немає ні програми, ні стратегії, а те, що називається "Стратегія-2020" це не програма і не стратегія, а візія. В будь-якому разі така недолуга візія може і не бути основою коаліційної угоди, в кращому разі вона може бути орієнтиром для депутатів.

Що ж має бути в коаліційній угоді?

Мабуть у депутатів є своє бачення того, що там має бути. Але візьму на себе сміливість сказати, що там має бути з точки зору розуміння української громади.

Перш за все, в ній має бути чітко сформулювало дві найважливіші речі, обговорення яких дуже часто намагаються уникати майбутні депутати.

1. Визнання чи невизнання Мінських угод, чіткий термін і ясні та чіткі умові відмови від Мінських угод (коли і через що Україна відмовляється від Мінських угод). В коаліційній угоді має бути прописано, що має робити Україна в ситуації, коли Росія порушує мінські угоди, а сепаратисти не дотримуються цих угод.

2. Визнання чи невизнання особливостей самоврядування на деяких територіях Сходу України, які законодавчо унормовані минулим Парламентом в непередбачений Регламентом спосіб під тиском Президента.

Ці два пункти важливі, бо дозволяють розуміти загальний настрій Парламенту – мир чи війна, чи надовго мир і чи надовго війна.

3. Дуже би хотілося, щоб нарешті в парламентській угоді коаліція взяла на себе сміливість покласти край тій одіозній ситуації з невизначеним статусом в країні (мир, перемир'я, АТО, війна чи надзвичайний стан).

Парламент, який не може дати правове визначення статусу кризової ситуації в Україні, не має морального права приймати будь-які закони. Мета такого правового визначення – дати українській громаді адекватне розуміння того, що відбувається: ми будемо втрачати території України в ситуації повільно повзучої війни, дурячи українську громаду продовженням АТО, якого насправді ніби немає, бо триває брехливе перемир'я, чи ми будемо вести війну за Схід України і за Крим для відновлення територіальної цілісності країни.

Якщо у коаліції не буде ясності з цих питань, то всякі базікання коаліції про реформи, українською громадою сприйматися не будуть.

4. В коаліційні угоді має бути передбачена розробка принципово нової Конституції, яка унормує ситуацію в Україні та дасть нам перспективи за такою схемою – цілі і принципи нової конституції та їх широке громадське обговорення, правові інновації та їх експертне обговорення, включаючи розрізнення невід'ємних прав, громадянських прав та правових гарантій, і лише потім традиційний розподіл повноважень гілок влади.

Парламент не має права проводити законодавчу роботу, поки ми живемо в неправовій ситуації, де Конституція вже не описує ні територію країни, ні відносини центра з місцевою владою (де справа вже дійшла до збройного та кривавого сепаратизму), ні жорстке розділення влади на Виконавчу (єдиний центр, а не два – Президент та Прем'єр-міністр, які конкурують між собою і розколюють країну), Законодавчу (однопалатний Парламент) і Судову (незалежну від інших гілок влади).

5. З доброї волі депутатських фракцій у коаліційній угоді вони можуть покладатися на загальні орієнтири, викладені у візії Президента під умовною назвою "Стратегія-2020". Але в коаліційній угоді потрібно було б прописати саме стратегічні моменти – як парламентська коаліція, хоча б схематично, має досягнути орієнтирів так званої "Стратегії-2020".

6. В коаліційній угоді може бути створено прецедент визначення того, за яким принципом призначається Прем'єр-міністр та міністри та як відбувається розподіл посад в Парламенті. Якщо це буде не квотний принцип, а принцип професійності, то має бути визначено, що вважається професійністю для заняття посад.

.............

Найголовніше, що мають зрозуміти Президент та депутати Верховної Ради, це ті правила, якими буде керуватися українська громада надалі щодо влади.

Тупцювання на місці вважається саботажем реформ. Крок вліво чи вправо від реформ – Майдан. Згортання реформ та/чи відмова від самостійної політики на користь Росії вважається зрадою Майдану і карається українською громадою в позаконституційний спосіб.

Влада терпимості громади не розуміє, влада розуміє тільки жорсткий тиск громади.