Про складнощі при формуванні майбутньої коаліції журналістам стало відомо ще в день виборів. Не під запис у штабах Блоку Порошенка та Народного фронту обмінювалися закидами на адресу один одного.

Та й загальновідомим є факт наявності розбіжностей між Президент та прем'єром під час підготовки до виборів. Наприкінці серпня – початку вересня вони не змогли домовитися про спільну участь у виборах двох команд.

Протягом виборчої кампанії обопільне невдоволення лише посилювалося. І хоча вже за кілька годин після оприлюднення екзит-полів Порошенко та Яценюк мали розмову щодо майбутньої коаліціади, подальші події показали: зближення відбувається вкрай складно.

У середу Гройсман та Яценюк презентували журналістам альтернативні проекти коаліціної угоди. А Юрій Луценко від Блоку Порошенка та В'ячеслав Кириленко від Народного фронту обмінялися м'якими закидами через блоги УП.

Луценко: після завершення кампанії самозакоханість і агресія ніяк не вивітрюється з штабів союзників... Час припинити протистояння і гру партійних амбіцій.

Кириленко: ГЕТЬ КОАЛІЦІАДУ... люди не сприймуть новий Уряд, який почне відтворювати "азаровщину" у м'якій формі.

Штаби політсил продовжують мірятися рейтингами та сперечатися, як визначати переможця виборів: за підтримкою партій відповідно до результатів голосування за списками, чи за загальною кількістю депутатів у майбутніх фракціях.

Подібна казуїстика лише затягує час і помножує невдоволення щодо партнерів по Майдану. Знавці процесу з досвідом попередніх коаліціад вже порівнюють 2014-ий з 2007-м.

Тоді коаліцію ледь створили НУНС Ющенка та БЮТ Тимошенко. І вже в перші дні почалися сварки між коаліціантами.

Чим усе завершилося ми знаємо: розлючення та розлучення у 2008-му, існування коаліції меншості, переговори з Януковичем щодо розподілу країни на двох, перемога того ж таки Януковича на президентських виборах 2010-го.

Повторення історії не хочеться.

А хочеться бачити іншу політичну культуру вже сьогодні. Цього суспільство очікує від нових облич.

І нині чудова можливість цих нових облич продемонструвати нову якість політики.

Нові обличчя мають створити малу коаліцію.

Це щось на зразок міжфракційного об'єднання, яке молоді та зелені політики анонсували на початку вересня. Але нині принципово говорити саме про "малу коаліцію". І при формуванні цієї "малої коаліції" продемонструвати ті механізми та принципи, які мають бути і при формуванні "великої коаліції".

На фоні своїх "старих товаришів" нові обличчя, сподіваюсь, виграватимуть. А, відповідно, запроваджуватимуть і нову культуру, і зароблятимуть підтримку на майбутнє. Щоб вже наступного скликання і перемагати, і жити по-новому.

Про щось подібне нові обличчя казали на початку виборчої кампанії:

Заліщук: Ми збираємося створити міжфракційне об'єднання, домовитися про певні принципи, певні закони, певні реформи, за які ми точно візьмемо відповідальність і будемо спільно працювати.

Сюмар: Це другий етап української революції, другий етап Майдану. Перший етап засвітив попит на конкретні зміни. На інші підходи в політиці, на більшу довіру до політики, на оновлення. Попереду має бути третій етап, коли будуть створенні системи. Системи, в якій спосіб усі ці речі будуть працювати незалежно від людей.

Найєм: Я бы хотел, чтоб через какое-то время мы могли бы с этими людьми создать тот список, в который бы старперы хотели бы к нам. И мы бы их не взяли... Цель такая, чтобы мы в следующий раз не были бы зависимы от системы, которую мы сейчас не любим.

Уже сьогодні нові обличчя можуть створити обєднання, у яке захочуть старпери. І вже сьогодні їм можна буде відмовити. Бо вони не готові змінюватися.

Ця мала коаліція не може ставити такі ж цілі, як велика. Змінити Конституцію група молодих облич навряд чи зможе. 300 депутатів у малій коаліції не буде.

А буде 20-30. Цього достатньо, щоб стати законодавцями політичної моди. Відповідними можуть бути і цілі.

Домогтися відкритості від бюджетного комітету. Дрібно? Наврядчи. Це маленький крок на початку довгого шляху до знищення бюджетного дерибану.

І подібних "маленьких цілей" достатньо, щоб сформувати справжню програму дій малої коаліції.

Нові підходи молоді люди можуть запроваджувати і в процедурах ухвалення рішень. Проведення Skype-засідання Ради коаліції, голосування у Фейсбуці, експертне он-лайн обговорення законопроектів тощо.

Та й елементарне: публічна зустріч представників різних політичних сил з метою напрацювання спільних рішень. Бо ось цей обмін через ЗМІ позиціями щодо формування коаліції від старих облич відверто набридло.

Мала коаліція може продемонструвати нові підходи і при формуванні уряду.

30 депутатів мають можливість і права щонайменше на один міністерський портфель.

Ой, це "квотний принцип", кажете? Так проблема не у квотному принципі. Нині проблема у тому, які цими квотами розпоряджаються. Визначення кума_свата_брата на міністерську посаду – ось у чому проблема.

Якщо ж на "свого" міністра політична сила прозоро обирає компетентну та ефективну людину, то проблема у квотному принципі зникає.

Тож мала коаліція має право вимагати своєї квоти в уряді. І заповнювати цю квоту по-новому. Шукати чиновників через LinkedIn, публічно проводити конкурс шукачів міністерських портфелів, щомісячна звітність та оцінка ефективності.

Поле можливостей для членів малої коаліції – величезне. Мега-мета у неї – змінити країну.

Хоча простіше ходити по шустер-шоу, балакати і сваритися через старі підходи до формування коаліції "старперами".