Їх більше не буде.

Не буде Сергія Тігіпка, котрий пройшов шлях від гладженого комсомольського балакуна до наскільки ж багатого, наскільки й безпринципного й зрадливого політикана.

Не буде збіговиська хамів (їхня головна «орлиця» вже обізвала виборців «рабами»), невігласів і провокаторів, котрі, узявши гучну назву «Свобода», бездарно згаяли довіру виборців і ті шанси на майбутнє, що їм давала революція.

Не буде іншої ультраправої мильної бульбашки, ненависників мультикультуралізму, відвертих расистів — «Правого сектору», спільними зусиллями інтернет-фанатів і російської пропаганди невідомо з якого дива перетвореного на головну силу Майдану, котра мало не самотужки прогнала Януковича та весь «Беркут», разом узятий.

І, нарешті (сам не вірю, що це пишу), не буде їх. Тих, хто відкрито наплював на принципи, записані в їхній власній програмі. Хто торгував собою гуртом і вроздріб. Хто ненавидів країну, в якій жив. Хто брехав і крав, хто голосував за закони 16 січня, хто багато років самою своєю присутністю в політичному житті ображав здоровий глузд і українське суспільство.

Сьогодні насправді завершується епоха. Ми ще маємо усвідомити справжній масштаб цієї зміни: адже вони, завдавши багато лиха, прийшли в нас до влади більш ніж 90 років тому і з того часу з неї по-справжньому не виходили.

Згодом обов’язково з’явиться ліва партія, котра справді захищатиме права трудящих і протистоятиме небезпечним правим ухилам.

Але тепер це — те, від чого хочеться себе ущипнути; те, про що ще скажуть багато слів і напишуть чимало мудрованих аналітичних текстів, це — сухі цифри, це — факт: Комуністичної партії України в нашому парламенті більше нема.

Їх. Більше. Нема.

І вже не буде.

Оркестр, туш!