Останнім часом, саме під Новий рік та Різдво, дався взнаки песимізм: і революція Гідності нібито даремна, і взагалі все у нас не вийшло з реформами, і війна продовжується, і світла в кінці тунелю не видно, і майбутнє дуже похмуре і нас лякає.

Отже маємо у громадській свідомості серйозну проблему: всім зрозуміло, що нинішня політична еліта погано справляється з революційними змінами, а нової еліти і нових перспектив не видно.

Це все так і буде продовжуватися, якщо не змінити оптику сприйняття і якщо не спричинити зміни у власному житті.

От дивіться все ніби просто - перестаньте дивитися нинішні політичні ток-шоу і друзів і знайомих переконайте в тому, що їх не варто дивитися. Підтримайте мою кампанію за зміну формату політичної телекомунікації ("Контрреволюція медіа" - частина 1, частина 2).

Не можете зробити таку просту річ, тоді ніхто крім вас самих не буде винуватий.

Чому це потрібно? Тому що ми будемо продовжувати знаходитися в фіктивно-демонстративному домінуючому дискурсі, допоки самі його не змінимо. Не може в такому фіктивно-демонстративному дискурсі з'являтися новий порядок денний.

Боротьба з олігархами завжди буде вибірковою, а критика політиків тенденційна і незмістовна, допоки ми матимемо ЗМІ, які оплачуються не глядачами, а олігархами.

Не можуть в такий домінуючий дискурс бути залучені нові громадські лідери. Не можуть в принципі в такій нікчемній незмістовній комунікації з'являтися і обговорюватися інновації, нові соціальні ідеї, нові підходи і т.д.

Хочете оптимізму - зробіть просту річ: тисніть на владу, тисніть на олігархів, тисніть на телеканали і Інтернет-видання, щоб налаштувати комунікацію, яка би продукувала перспективу і нових лідерів під нову перспективу. Якщо потрібно, то для цього навіть варто влаштувати суспільний спротив.

Чому ми говоримо про реформи чого завгодно, окрім реформ форматів телекомунікації? Адже саме там народжується, або не народжуються змісти змін в країні. І вони вже давно перестали там народжуватися. В цьому проблема.

Пам'ятайте, допоки ви інвестуєте свій час переглядів ТБ-ток-шоу в пустопорожню балаканину, реформ не буде, окупація продовжуватиметься, революція не відбудеться.

Нам потрібні нові формати комунікації, де не буде людей першого, другого і третього сорту і де будуть обговорюватись проблеми, які дійсно нас дістали, а не які вигідні політикам.

Тимошенко і Саакашвілі замало для такої великої країни, щоб руйнувати домінуючий олігархічний дискурс. Нам потрібні нові лідери контрдискурсій і нові носії революційного дискурсу.

Революції швидкими не бувають. Пройшло вже майже два роки з перших успіхів Революції Гідності, а ми вже впадаємо в песимізм.

Відчай через всього лише два роки у справі років, а можливо і десятиліть, це від лукавого.

Нова комунікація, нові громадські лідери, нові ідеї, нові підходи - ось що потрібно для оптимізму. І саме для цього потрібні нові формати публічної комунікації.

Наступний крок революції - це революція в комунікації. Не буде руху далі, якщо змістовні люди не будуть говорити про змістовні речі задля змістовної підтримки громади.

Ви помиляєтеся, коли думаєте, що революціонери не знають про те, що революцію готують генії, роблять романтики, а плодами користаються негідники. Революціонери чудово це знають задовго до початку революції.

Просто в цьому висловлюванні звучить монархічний цинізм Бісмарка - дуже схожий на сьогоднішній імперський цинізм Путіна.

Плодами революції користається все суспільство. А от утилітарно використати плоди революції справді намагаються негідники. Але цим негідникам з їх саботажем і приватно-утилітарним підходом громада може дати по руках.

Справжні революціонери ніколи не прагнуть ні помсти, ні дріб'язкової жадібності до розпорядження плодами революції, ні власного визнання.

Справжні революціонери здатні бачити віддалені наслідки революції - на роки і десятиліття вперед. Ось чому революції роблять оптимісти, а користаються її плодам песимісти.

Песимізм революції дуже простий: "я не вірю в публічну користь, тому буду скористаюся плодами революції приватно".

Оптимістичне благородство і глитайський песимізм - завжди протистоять один одному.

Оптимістичне благородство повинне створити свій дискурс, свої формати комунікації, своїх лідерів.

Зміни - справа оптимістів, бо песимісти зайняті іншим: вони саботують, виправдовуються, підлаштовуються, ховаються, тікають.

Тобто оптимізм не виникає стихійно чи сам по собі. Оптимізм це те, що з'являється після власних зусиль по конструюванню перспективи - у спрямованій на це комунікації, у налаштованому на це форматі комунікації, серед підтримуваних громадою змістовних лідерів думки.