Якось в одному товаристві зайшла мова про русофільство запорозького козацтва. Цілком випадково, говорили за одне, а потім скотилося до цікавої картинки:  Запорізька Січ – хрест на українській державності. Правда дивно звучить? 

Вам не здавалось дивним, що в СРСР усі славетні сторінки української історії старанно затирались, але козацтво лишили? Навіть зробили з нього образ-кліше українця: дурнуваті червоні блискучі шаровари, широкі пояси і гопачок. Чому? Очевидь через Переяславські угоди, але не тільки. 

Пам’ятаю шкільні уроки історії – червоною ниткою проходили селянські повстання (класова боротьба), уходи від тяжкого життя на Січ козакувати (класова боротьба), боротьба запорізького козацтва проти реєстрового (класова, бо запорожці, мовляв, бідні і вольні, а реєстрові - зажрані куркулі, котрі продались панам-багатіям), боротьба бідних православних козаків проти заможного католицького панства (класова і геополітична війна схід-захід)… Подивишся на все це діло, ну просто не козаки , а Запорозький райком партії.

Якісна пропаганда будується на реальних підвалинах, зрештою найкраща брехня – напівправда. Росіяни не дарма наполягали на бідній декласованій частині Січі. Це їх цільова аудиторія – лузери, голота по-нашому. Так зручно було пояснювати радянському пролетаріату, що козак також був пролетар, він цурався західного усього і з першого закрученого січового вуса мріяв злитися в братніх обіймах із московитами. Тим більше, що про «мріяв злитися» також є підстави. 

Козацтво, як вольниця, не ототожнювала себе із якимось державним апаратом і тим більш із державою. Об’єднавчим чинником була мова, звичаєве зрозуміле для усіх право і віра. І коли поставало питання хто твій друг, Січ дивилась на віру. Переламати стереотип з об’єктивних причин було важко.

Здається, вести пропагандистську роботу спираючись на віру і бідність було тактикою Москви. Згадайте Чорну Раду? Вдале маніпулювання голотою і використання фактору віри дозволило провести свого кандидата на очільника Лівобережжя. Згадайте історію Виговського? Зрозумівши усі небезпеки Москви гетьман орієнтувався на покозачену шляхту, духовенство та ЗАМОЖНЕ козацтво, укладав угоди із європейськими країнами (Швеція, Польща, Молдова). Що почала робити Москва? Підбурювати козаків, перш за все бідних прошарків, на повстання маніпулюючи питанням віри. Здавалось би, все ж очевидно – держава ось вона, але козаки обрали віру і смертельні обійми ворога. Голота почала вирізати заможних козаків і грабувати їх хутори (середній клас) на Київщині. Додаємо трохи грошей і повстають на користь Москви проти чинної прозахідної Київської влади козаки Полтавського і Миргородського полків. До них приєднується плебс, низи суспільства. Повстання кримські татари допомогли придушити, але державу Виговський втратив. Нічого не нагадує?

Розігрувати карту «незадоволення низів» політичними елітами - фішка Москви. Низами можна крутити, як циган сонцем. Низи не вміють розставляти пріоритети. Заради ситуативної вигоди (прямі гроші - підкуп) або через відсутність миттєвого покращення життя ("де реформи вже зараз?!") низи ладні завалити все. Їх не обходить, що недосконалі еліти у власній державі краще, аніж відсутність ані еліт, ані держави. Низи не розумыють, що поволі виправляти еліти простіше, аніж відновлювати втрачену державність. Голота.

Що цікаво, підстав низам ображатись на «еліти» вистачало завжди. Корупція, «злочинна влада», «кляті олігархи», пардон – шляхта. Це все стара пісня. Так вже було. От тільки чому реальними оборонцями підмурків держави ставали саме олігархи-шляхтичі, а не пролетарії-січовики? Покозачена шляхта була на чолі визвольних змагань 17 століття...воювала проти такої ж шляхти, перед тим саме шляхтич Вишневецький влаштував на своїх землях Правобережжя релігійний плюралізм, ширив європейськість, магдебурзькі права й інші західні «фішки», саме нащадки князівських шляхетно-«олігархічних» родин були історичним ланцюжком від Великого Князівська Литовского до Гетьманщини. Освіта, можливість побачити світ, фінансова можливість підтримувати культуру поруч із типовими вадами того часу, що погано вкладаються у рамки якихось демократичних чеснот.

Претензії до еліт завжди були. Той же Вишневецький зрештою став запеклим ворогом козаків, згодом його додатково демонізували, як ворога усього українського… московити. Чому? В 1637 році Ярема Вишневецький придушив виступи козацько-селянської голоти. Виступи, котрі активно роздмухував Ісайя Копинський, котрого скинув з митрополитства Петро Могила. Копинський був орієнтований на Московське православіє і хотів козацьким (!) повстанням зірвати плани Могили осучаснити православ’я і створити незалежний Київський патріархат. Православні козаки на боці Москви і католик шляхтич Вишневецький, який захищає інтерес українського православного ієрарха Могили. Коли почалась Хмельниччина, Вишневецький був чи не єдиним, хто міг протистояти козацько-селянським повстанцям… Тим самим, хто зрештою привели Україну до Переяславських угод.

Голота воліла рубати з плеча. Шляхта розуміла, що маневрування, домовленості і вибір пріоритетів можуть принести більше результатів.

Ясна річ, все це максимально спрощена картинка, нехай вибачать знавці відповідного періоду, але паралелі напрошуються. Бажання маргіналів помахати шашкою і по узагальнювати заради миттєвого ґешефту можуть ставити під загрозу існування державності. Але голоту це не спиняло ніколи. Бажання «еліт» до останнього вирішувати проблему домовленостями знову нівелюється великими претензіями до еліт.

Зараз інтернет-голота (по духу, а не майновому цензу) шпетає «олігархів» і чомусь не може відповісти на питання: «де були б російські танки, якби не олігарх Коломойський?». Так, Москальщина і СРСР на корню вирізало шану до шляхти, як і самі традиції українського шляхетства. Так, українські олігархи із великою натяжкою є шляхтою, в розумінні "еліт". Але паралелі все одно присутні – сіроманство не вміє користуватись елітами, даючи їм шанс зробити щось для держави і «взявши на олівець» їхні гріхи, виставити рахунок потім, після перемоги…

Виговський не зміг переконати суспільство. Воно просто не дало йому нічого зробити. Голота задушила шляхту емоційною агресивною масою. Історія йде по колу.

P.S. Це не є захист «олігархів», це виключно паралель. Цілком довільний спогад деяких яскравих фактів з минувшини, котрі спливли під час однієї цілком реальної розмови. Цей текст ніяк не претендує на історичність, тому перепрошую науковців, якщо десь-щось наплутав із фактажем.