MENU

Донбас не повернеться в Україну, бо Донбасу не існує

4310 1

Є історія, будемо вважати її легендою цієї війни. У червні одне з невеликих шахтних селищ, яке не захопила Російська Федерація, був захищений блокпостом української армії.

Щоночі з різних будинків цей блокпост обстрелювався: то з автоматів, то з мінометів. Один з українських вояків був місцевим і сказав: «Я вирішу цю проблему». Він зробив шибеницю, поставив її біля блокпосту на площі.

Вранці місцеві жителі принесли блокпосту кашу, вареники, ковбасу і сказали: «Ну хлопці, шо ж ви не сказали, шо ви - влада?». Той, хто був з місцевих, запитав: «Хлопці, прибирати будемо?».

Вони порадилися і сказали: «Ні, нехай постоїть, а то забалуємо». Так от, спочатку шибениця, а потім школа. Ось так сюди може прийти чужий бог.

Що з цим робити і чи можна з цим щось робити? Думаю, що так. Є дві важливі речі: слова і люди.Перше - слова. Давайте подумаємо, що з нашого активного словника повинні піти слова, які нічого не визначають.

Слово «Донбас» не визначає нічого. Коли ми вимовляємо «Донбас», вважайте, що ми читаємо вірш Юза Олешківського: «Живіть тисячу років, товариш Сталін, хай в тайзі доведеться здохнути мені, але буде більше чавуну і сталі на душу населення в країні». Якщо ми досі міряємо те, що ми робимо, чавуном і сталлю, то тоді Донбас - так, тоді вугілля і все інше. Але ні, ми ж не цим міряємо наш сьогоднішнє рух і наше сьогоднішнє життя.

І друге, що потрібно вилучити з мови - це «діди воювали», це «Велика Перемога». Ось цього бути не має ніколи знову. Війна - це смерть, смерть, смерть і ще раз смерть. Це не футбольний матч. Це не "наші" проти "них". Це завжди спочатку, потім і в кінці смерть.

Хоча б ці два прибрати з мови, перестати ними користуватися.

Друге, теж дуже важливе, на мій погляд. Я ніколи не думала, що вимовлю ці слова, але таки вимовлю:

- Цій землі потрібна позитивна колонізація, мирна колонізація. Ці землі саме так і освоювалися. Спочатку, в кінці ХVIII століття тут був Чарлз Гасконі, потім Джон Юз, Лепле, Лаче. Це були люди, які приїхали освоювати вугілля, метал і привезли сюди квадратно-гніздовий метод будівництва міст.

Дегтярьов, один із секретарів обкому партії в Донецькій області у 60-х роках зрозумів, що так не вийде, і потрібна інтелігенція, і тоді заманювали професорів, акторів, вчених, і зробили той світ, який робив Донецьк плюс-мінус європейським містом.

Завершуючи, хочу сказати ось про що.

В єврейських молитвах є таке закінчення «До зустрічі в Єрусалимі». І багато тисяч років євреї так закінчували свою молитву.

Я хочу сказати присутнім тут донеччанам і луганчанам, і тим українцям, які хочуть не тільки любити Україну, а й робити для неї щось. До зустрічі в Донецьку.

Донбас не повернеться в Україну, бо Донбасу не існує.

Тут буде або Україна, або нічого. До зустрічі в Донецьку.

 З промови Олени Стяжкіної

Довідка: Олена Стяжкіна – українська російськомовна письменниця, професорка Донецького національного університету. Досліджувала культурні процеси на Донбасі. У виступі під час вручення їй літературної «Російської премії» наголосила, що російська мова в Україні не потребує воєнного захисту.

Георг КРУК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини