Всі кризи державності у світовій історії починалися з фіскальної кризи. Це довів Френсіс Фукуяма у своїй книзі "Витоки політичного порядку", аналізуючи п'ять тисячоліть історії державності на всіх континентах. Держава була не здатна збирати податки, і не через слабкість урядування або низьку кваліфікацію податківців і митників, а через невідповідність податкової системи економічним реаліям. Для стабільних держав характерне оподаткування на рівнях, що далекі від максимальних. Адже вони зацікавлені у зростанні добробуту та чисельності населення. Максимальні рівні оподаткування характерні для окупованих держав, де уряд не асоціює себе з місцевим народом.

Маючи бюджет на рівні 54% ВВП (при нормальному рівні десь біля 35%), Україна задля цього вмикає такі рівні оподаткування, що роблять українські товари неконкурентоспроможними на будь-яких ринках. Дешевше закупити товар за кордоном, ніж виробити свій. Необхідно поміняти парадигму. Ми не можемо встановлювати податки, виходячи з необхідних державних витрат. Навпаки, ми маємо встановити податки, виходячи з того, що країна може собі дозволити, аби бути конкурентоспроможною. І вже від цього встановлювати державні витрати.

Звичайно, можна засунути голову в пісок наче страус і продовжувати заявляти, що ми не можемо різати державні витрати. Але одного дня грошей на ці витрати просто не буде, і все зупиниться. Фінансовий колапс країни страшніший за війну. Катастрофу треба попередити.