MENU

Невтішне порівняння культурного ландшафту Києва та Гамбурга

6188 0

19 листопада 2014 Президент України підписав закон "Про права і свободи внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон про ВПО). Закон відображає готовність української влади надати належну відповідь тривалій критиці. Наприклад, Закон задовольняє три основні вимоги, висунуті правозихасною організацією Human Rights Watch: запроваджує єдиний державний реєстр переселенців, спрощує процедуру реєстрації осіб і вживає заходів, спрямованих на підвищення інформованості про роботу урядових агентств з проблем вимушених переселенців. Цей закон також надає гарантії захисту низки освітніх, майнових і трудових прав, а також регулює надання гуманітарної допомоги за рахунок розширення і модернізації комплексу заходів, запроваджених Законом "Про забезпечення прав і свобод громадян та правового режиму на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон про окуповані території). Втім, існує ряд важливих питань, які або повністю або частково проігноровані законодавцем.

Оскільки не існує загальновизнаного визначення внутрішньо переміщених осіб в міжнародному праві, держави мають повну свободу щодо визначення цієї категорії осіб у внутрішньому законодавстві. Новий закон захищає лише громадян України, в той час як серед людей, які постраждали від конфлікту, є багато осіб без громадянства або іноземних громадян, які протягом довгого часу або постійно проживали на території конфлікту. Більш широке визначення стає важливим, якщо зважити на захист сімейних прав, які конкретно не регулюються новим Законом про вимушених переселенців. Він не може безумовно гарантувати членам сім’ї рівне право на захист: наприклад, в ситуаціях, коли дитина є громадянином України, а її батьки - іноземні громадяни.

Важливим викликом для нового законодавства стане налагодження відносин між переселенцями і громадами, які їх прихистили. Правозахисні та неурядові організації висловлювали занепокоєння через дедалі більше невдоволення західноукраїнського населення через зростання кількості вимушених переселенців зі Сходу. Проте, така проблема не дивна: населення, яке приймає переселенців, робить це за рахунок власних значних витрат. В українському сценарії це питання додатково ускладнюється помітними культурними відмінностями між Заходом та Сходом. Уряд ризикує погіршити і без того складні відносини, виділивши категорію ВПО для надання їм додаткових пільг. Наразі найкраща порада для уникнення такого ризику – задовольнити потреби громад, які зазнали впливу від масового переміщення (не тільки ВПО, але і громадами, які їх приймають, разом із іншими особами, які сприяють реабілітації переселенців).

Сьогодні у нас давали лекцію про культурний ландшафт міста Гамбург. Лекція була дуже загальна, тому всього, як я відчуваю, не охопила. Але це не дивно, бо місто велике, а ландшафт широкий і глибокий. З лекції (і також із подальшої екскурсії мальовничим індустріальним екс-робітничим нині джентрифікованим кварталом Schanzenviertel) я винесла декілька спогадів-тез, про які продовжую думати:

- Гамбург має позитивний досвід тривалого (!) сквотування. Наприклад, неймовірний досвід Rote Flora, колишнього театру вар'єте, який (після періоду занепаду та довгого буття універмагом) думали перетворити на театр мюзиклів (в Гамбурзі таких є чимало, здається), але обурені митці 1989 року захопили будівлю, перетворивши її на сквот, відкритий до незалежних мистецьких практик. А тепер арифметика - 25 років існує цей сквот. Захищає свої права, є незалежним культурним центром, працює з культурою-політикою, має кафе та вільні простори для роботи. Місце, привласнене громадянами настільки, наскільки вони готові були його привласнити, захищене ними ж настільки, наскільки вони готові були його захистити - включно з жорстокими видовищними протестами. (в цей момент я змахую скупу сльозу, згадуючи про Гостинний двір).

- Гамбург також має і негативний досвід відстоювання просторів для життя громади - наприклад, стару водонапірну башту біля колишнього вокзалу, а нині станції ес-бану Schanzenviertel місто продало приватним власникам, які мали зробити там чималий відсоток публічного простору, але натомість зробили 4-зірковий готель, теж такий собі публічний простір. Так парк, де смажили барбекю та до ранку співали під гітару, перетворився на парк біля готелю, де ввечері поліцейські просять тебе не шуміти. До речі, отой власник готелю від громади таки трохи відкупився - збудував новий спортмайданчик для спортшкіл на районі, а також трохи дав грошей місцевим садочкам, спортшколам і ще комусь.

- Гамбург має декілька століть традиції взаємодії між бізнесом і мистецтвом. Включно з колекціонуванням мистецтва, передачею власних маєтків під галереї та фінансування будівництва музеїв громадою, а не тільки з бюджету міста. Прекрасна історія - про перетворення колишньої школи на приватну школу балету, котра добра, якісна та впливова, і її утримують саме приватні особи + дещицю дають з муніципального бюджету. Хто там з наших бизнесменів балет колись пробував підтримати? А? Не пам'ятаєте?

- Гамбург має успішні досвіди джентрифікації районів, але також має і негативні ефекти цієї джентрифікації - подорожчання нерухомості та, як наслідок, виїзд бідніших місцевих і митців... і замість них кругом опиняються хіпстери :)))) в Гамбурзі процес джентрифікації жартома, як я почула, називають "кафе-макіато-зація" - я так розумію, апелюють до умовних старбаксів.

- Є потужне крило незалежних неофіційних митців і центрів творення, що об'єдналися в щось на кшталт гільдії "Hamburg OFF", тобто off мейнстрім. Їм це потрібно для спільного вирішення спільних проблем. Але історія про незалежних об'єднаних митців нас в Україні може і не вразити (а даремно), тому спробую вразити нас отаким: нічні клуби (!) об'єднані (!) теж - у гільдію Club Kombinat, що дозволяє їм не тільки обмінюватися технічним ресурсом за потреби, але й мати спільний виразний голос у комунікації з місцевою владою. І так, клуби, звісно, між собою конкурують. Але все одно разом у входять у Club Kombinat.

- Одного разу мешканці міста наспільнокоштили 50 тисяч євро, щоби дати змогу відкритися новому концертному клубу в старому військовому кораблі.

- Ініціативи, що самоорганізувалися, живуть, виробляють продукт (культурний), є достатньо прозорими та легкими для кооперацій, мають всі шанси отримати приміщення від міста - якщо звернуться з такою потребою-пропозицією. Або не отримати  навряд чи там є 100% позитивних рішень.

- В місті Гамбург точно є 75 тисяч митців. Як їх рахували? Це ті, що офіційно платять податки з заробітку за свою мистецьку діяльність. Всього митців у місті, як припустив лектор, біля 100 тисяч. Як багато українських митців платять податки?

- Важливою є наявність легальної рамки в організації роботи ініціативи. Наприклад, для культурних ініціатив зручними є форми Verein (типу асоціація) та Genossenschaft (типу кооператив). Чому зручними? Тому що говорить тоді не "фізособа", а організація - і місцевій владі це якось простіше брати до уваги і за потреби захищати, надавати пільги на оренду. Самим Verein і Genossenschaft легально зручніше шукати та отримувати гроші-інвестиції, а також за законом вони мають гарантії безпеки своєї роботи - вони не можуть просто взяти і закритися з сьогодні на завтра через брак коштів, в них є своєрідна фінансова подушка безпеки (як працює, я поки не розібралася, завтра в департаменті культури розпитаю). Наприклад, якось ініціатива "Frappant", зареєстрована як Verein, захопила одну будівлю. Місто виступило проти, але для задоволення потреб організації запропонувало інше приміщення - котрусь із колишніх казарм, що стояли порожні. Це дало "Frappant" можливість почати вести економічну діяльність, потребу ропоряджатися майном - і вони перетворилися на Genossenschaft із назвою FUX.

- Креативні індустрії - один із найбільш динамічних секторів економіки міста, там одна з найкращих динамік зростання. Десь неподалік від IT, щоб ви розуміли.

- Все хороше в місті сталося не через якусь особливу владу, котра з особливих альтруїстичних міркувань допомагає культурі, а через громадян, які регулярно нагадують своїм депутатам та іншим управлінцям, що культура для кожного мешканця міста є важливою, що це частина їхніх щоденних практик (для прикладу, в Гамбурзі існує окремий вид дозвілля "не для туристів" - наприклад, прогулянки-екскурсії містом для місцевих.... про сквоти-концерти-театри-галереї нагадувати не буду). Ну і також згадаймо про попередній пункт - підтримувати культуру вигідно економічно.

Ірина СЛАВІНСЬКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини