Наступний ключовий пазл в мозаїці російського духу – поза сумнівом Велика Смута. 

Ці кілька років – ледь не єдиний час в усій їхній історії, коли народ міг дихати вільно, їсти жирно і насолоджуватись всіма благами чудового безвладдя.

І як же ці потвори згадують смуту? Всього лише як смуту! Як казав один персонаж: «У нас в СС навіть рейхсфюрера називають просто… рейхсфюрер».

Міфічний Сусанін завів міфічних поляків (бо це були українці Сагайдачного) в метафізичне болото. Чуєте? Ось воно – в цій легенді вилазить на поверхню архетип болота – фундамент нації.

Вся перша половина "Смути" - то була приватна війна Вишневецьких за опанування Москви. 

Нині москалі святкують рсскімі маршамі 4 листопада день вигнання слов'ян (українців і поляків) з москви, як день народного єдінства. Вся їхня нинішня "духовність" побудована на антиукраїнській риториці. 

Гітлер москву не взяв, а українці колись взяли і візьмуть ще, і москалі це відчувають.

Грішка Отрєп’єв до того, як постригся, був холопом Романових. Самозванець і штовхнув Романова в патріархи, що згодом забезпечило Романовим переваги на виборах нового царя. Якщо династія всім зобов’язана самозванцю, то навіщо було боротися за династію проти самозванця? Проти свободи? Проти цивілізації?

І все це під гаслом: «Зачем виводіш нас к свєту із мілой єгіпетськой тьми!»

Москалі називають Великим Петра, який хотів зробити з них голландців, а самозванцями називали тих, хто хотів зробити з них поляків. Може тому, що поляки – шляхта, а голанці – бариги? Після Петра на престолі майже не було тих, хто б мав в собі бодай краплину москальської чи хоча б чистої татарської крові.

Все сімнадцяте століття вони боролися проти засилля іноземців, щоб подальші століття присягати виключно іноземцям. Російське дворянство почало вивчати російську мову тоді ж, коли німецьке – німецьку, після наполеонівських походів.