Є одна риса КГБшної свідомості пізньорадянської доби, яку описують політв'язні, і яка мені видається дуже важливою.

Це показушна "ввічливість" і імітована "інтелігентність". Багато з дисидентів описують цей феномен: гебешники 1970х були часом зовсім несхожими на монстрів нквд 1930х; вони будували "кагебе з кагбе человеческім ліцом". Але ця "ввічливість" та "інтелігентність" ("вежливые люди" - це лише клон тодішньої кагебешної "ввічливості") мала ту саму роль, що й інші трюки: ввести в оману, приспати пильність, втертися в довіру.

Михайло Хейфец описує приїзд його матері до мордовської зони; прямо на вокзалі її зустрічає сам начальник зони, "люб'язний офіцер" Зіненко. "Сам відкрив дверцята: "Вам куди, мамашо?" - "До сімнадцятого табору" - "Сідайте, нам по дорозі". І повіз аж до воріт. Така скромна людина..." (цитую з прекрасної книжки "Іноземці про українських політв'язнів, "Смолоскип").

Насправді ж "люб'язність" цього персонажа була спрямована тільки на одне: не допустити "контактів" матері Хейфеца з "ненадійними".

Путін, думаю, багато років вводив в оману західних політиків цією показушною "європейськістю", "цивілізованістю" та "люб'язністю". І справді: він же не ахмадінеджад якийсь, не каддафі і навіть не кімірсен.

Розумний ніби, костюм носить, люб'язний, книжки читає, анекдоти знає. От тільки ті з західних політиків, що жили по той бік залізної завіси, цієї особливої показушної "ввічливості" гебешників не відчитують (відчитують лише ті, хто знали свої кагебе - і думаю, Ангела має точну інтуїцію щодо цього KGB/STASI-style).

Бо ця "ввічливість" - лише гра, маска. Ця псевдо-цивілізованість є капканом, розставленим варварством для свого головного ворога - власне цивілізації. Варварство маскується під цивілізацію, щоб її спокусити, щоб встановити з нею контакт - і знищити.

"На лицо добрые, ужасные внутри" - ось просте визначення радянського KGB-style.