Історія має дві проблеми: вона має тенденцію повторюватися і ми ніколи від неї не вчимося. У минулу п'ятницю українці зібралися на Майдані, площі Незалежності в центрі Києва, щоб віддати шану Небесній Сотні, котра поклала свої життя, захищаючи нашу честь. У неділю ми вшановували річницю найбільшої трагедії, заподіяної українському народові – Голодомор 1932-1933 років.

В якості свого виправдання Сталін у той час назвав необхідність швидкої індустріалізації будь-якою ціною. Насправді ж його турбувала непохитна воля українців до самовизначення. Сталіна турбувала сила волі українців, їхнє прагнення до незалежності, їх схильність до самоврядування. Тож коли ми чуємо від Путіна про "любов" росіян до українських «братів», ми починаємо хвилюватися.

Кремль, як і раніше, заперечує Голодомор. Багато росіян під впливом пропаганди з державних телеканалів щиро вірять, що Україна не є незалежною державою, що розпад Радянського Союзу – помилка, і Путін – єдиний, хто здатний це виправити, що українська – не мова, а швидше діалект російської, і що мрії українців, отже, не заслуговують на увагу. Вони не визнають величезну документальних даних, що свідчать, наскільки політика Сталіна примусового голоду були навмисне скерована проти українців. Як і під час Голодомору, українців зневажають і в кращому випадку купують якусь частину обіцянками. Це можуть бути пенсії, примарні замовлення від російських споживачів або дешевий газ.

Рік тому наша революція гідності розпочалася протестами Євромайдану. Український народ вийшов показати свою волю до свободи, прагнення позбавитися від панування Росії, довів можливість рухатися своїм власним курсом. Кремль вчергове відчув для себе загрозу. Так само, як 82 років тому, сильне прагнення до національної самоідентифікації карається стратою. Ми хочемо жити в достатку, натомість Москва робить все, щоб підірвати українську економіку. Путін використовує методи, удосконалені Сталіним: дезінформацію всередині країни й стратегію "розділяй і володарюй" за кордоном.

Тисячі людей загинули в Україні цього року. На Майдані – то був власний вибір більшості – не жаліючи себе, вони протистояли ненависному режиму у власній країні. Але в той момент, коли наші кордони порушено, а Крим було незаконно анексовано, це перестав бути наш вибір. Східні регіони майже зруйновані і втратили свою економічну життєздатність. Люди Донбасу залишилися без води, електрики і продуктів харчування. Бо хтось у Кремлі вважає ці страхіття виправдальними, аби тільки сепаратисти отримали владу. Ми щодня читаємо звіти про пересування армії та свідчення про постійну підтримку Кремля сепаратистів. Це ніби як заходи “продрозверстки” Сталіна в часи Голодомору.

Щоб уникнути подальшого кровопролиття, світ повинен діяти інакше, ніж у часи Голодомору. Треба діяти негайно й рішуче: допомогти підтримати економіку України, припинити ігнорувати реальний стан справ, не мріючи про те, що проблема сама по собі вирішиться. Не вирішиться.

Нехай світ продемонструє єдність перед фактами кричущого нехтування міжнародним правом. Нехай європейські країни дадуть одноголосну відповідь на енергетичний шантаж Газпрому. Давайте не згубимося у 24-годинних новинних циклах, святкових вечерях і будьмо пильними у цей час, коли Кремль провадить свою смертоносну політику. Не лише санкцій боїться Путін: чіткої, послідовної й твердої реакції з боку світового співтовариства націй та осуду на рівні всіх людей. Ось чого він найбільше боїться.

Одностайний меседж пройшов на G-20. Та саміт уже завершися. Війна в Україні ж, однак, ні. Світ завинив Україні з часів Голодомору. Час розірвати це порочне коло, засвоївши нарешті уроки історії, замість того, щоб дозволити їй знову повторитися.