Чимало українців багато разів задумувались над питанням, чому Україна  одна із самих успішних країн Східної Європи на початку 90 - х років, за 24 роки стала економічно відсталою та  щороку все більше занурюється у вир падіння, втрати виробництва, ринків, робочих місць і заробітної плати. Хто винен і що потрібно зробити, щоб вирватися з цього зачарованого кола невдач!?

Винні в економічному колапсі  українські чиновники вищого рангу та ті, хто їх поставив, які протягом останніх десятиліть керують державою, а точніше її грабують, та самі українці, в генетиці яких закладене негативне відношення до державних інституцій, та наша одвічна пасивність і віра в те, що за нас хтось щось зробить.

Результат – спостерігається втрата довіри населення,  як до цілей держави (створення умов для роботи та розвитку бізнесу, ефективної судової, податкової системи, запобіганню бідності, створенні гарантій соціальної безпеки, забезпечення охорони здоров’я, освіти та інших соціальних благ), так і до засобів, які використовуються при їх досягненні (бюрократичному управлінню) через тотальну корупцію.

Майдан приніс революційні зміни у голови простих українців. «Верхи» також починають розуміти, що «низи» вже не будуть жити по-старому. Правда,  діють дуже неохоче та повільно. Але найголовніше – політична воля у еліти, яка керує державою,  до реформ вже є. Вона з’явилася під тиском народних мас та важким станом економіки та системи державного управління держави.

Для нас сьогодні настав час довести, що ми здатні сформулювати порядок денний для політиків і примусити їх реалізувати суспільно важливі завдання. Інакше історія вкотре доведе, що той, хто не може впоратися зі своєю суспільною функцією, швидко втрачає і роль, і статус.

2015-й рік обіцяє стати моментом істини, коли кожен, хто претендує на велику змістовну роль в українському житті, має визначитися зі своєю позицією. І в першу чергу це стосується української еліти, яка після очищення Майданом, має повести Україну в Європу шляхом реформ.  

Це буде важкий шлях, який займе більше 10 років системних реформ з банкрутствами дуже багатьох підприємств, але побудовую нових. По суті ми маємо змінити економічну модель розвитку та перейти від експорто -  та імпортозалежної, рентоорієнтованої моделі до моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій.  

Реформи запропоновані президентом є своєчасними, комплексними  та амбітними. Хоча я чітко усвідомлюю, що провести успішно 60 реформ протягом 3-5 років буде дуже складно. Саме тому,  програма реформ має розглядатись,  як середньострокова стратегія з чітко визначеними етапами, завданнями і реальними ресурсами для виконання цих завдань  командою президента та Уряду.

Наприкінці 2014 та весь  2015 рік в першу чергу, на мою думку,  необхідно провести такі реформи: 1)  реформи системи національної безпеки та оборони; 2) децентралізацію та реформу державного управління; 3) реформу правоохоронної та судової систем; 4)  антикорупційну реформу, люстрацію та оновлення влади; 5) дерегуляцію,  розвиток підприємництва та податкову реформу.

Нам потрібно однозначно зменшувати державні видатки. 53% держвидатків від ВВП  для України – це майже в двічі (!) більше від оптимального значення (Китай 20%, Грузія 20%). Співмірні ж з Україною за економічними показниками країни центральної Європи та Балтії мають обсяг державних видатків близький до 35% від ВВП.

Різке урізання бюджету витрат означає суттєве скорочення чисельності чиновників, які живуть з хабарів. Це автоматично призведе до зменшення кількості опонентів конче необхідної дерегуляції. З іншого боку, це пом'якшить тиск на бізнес і стимулюватиме економічне зростання через нові виробництва, інвестиції та вихід нових підприємців на ринки.

Автор - доктор економічних наук.

Успішне проведення реформ,  може дати додаткові надходження до бюджету в сумі майже 400 млрд.грн.,  а саме:  ліквідація «податкових ям» - 60 млрд.грн., легалізація заробітної плати – 15 млн. грн., дотримання вимог трансфертного ціноутворення – 20 млрд.грн.,   виконання законодавства про тендерні закупівлі – 40 млрд.грн.,  зменшення корупції при держзакупівлях з «середніх» 25% до 10% - 60 млрд.грн., зменшення бюджетних видатків на 10% від ВВП – майже 180 млрд.грн.

А це якраз ті гроші для реформ, які нашій державі дуже потрібні. І на кінець хотілось би зазначити, що громадянам,  бізнесу, громадським організаціям, галузевим об’єднанням та асоціаціям  потрібно активніше співробітничати з Урядом, Верховною Радою, лобіюючи ті чи інші закони, щоб максимально прискорити процес реформ – від написання проектів законів до їх реалізації. Потрібно створити максимальну кількість площадок для обговорення реформ та контролю над їх впровадженням. Це дасть можливість підвищити прозорість та публічність дій влади і забезпечити економічний ривок України із третіх країн в перші.