Друга половина "нульових" років відзначилася підйомом рівня життя українців. В той час кредити не отримували тільки ледачі. Брали все підряд: квартири, автівки, землю, техніку. Банки в гонитві за прибутком не особливо прискіпливо перевіряли платоспроможність позичальників. Свою роль зіграла і корупція серед співробітників банків. Результатом цього стала низька якість кредитних портфелів – багато людей насправді не могли собі дозволити кредити, що брали.

Бо їхній добробут насправді був примарним і часто тримався на певній роботі та певній зарплаті, яку за неї платили.

Тож коли у 2008 році настала криза і багато українців втратили роботу чи їм скоротили зарплату, це звело їхнє фінансове благополуччя нанівець – платили за кредити, особливо валютні, стало нічим. Тих позичальників, хто встояв у 2008 році, "добила" криза цього року: курс долара по 10, потім по 12-14, а тепер і по 16 під силу небагатьом гаманцям. Звичайно, банки вимушені відстоювати свої інтереси. Для цього штатні юридичні підрозділи тисячами "штампують" судові позови до позичальників про стягнення заборгованості за банківськими кредитами. Але не завжди банки хочуть зв'язуватися з судами, тож намагаються розібратись з боржниками без них. Один із методів, який дозволяє це зробити - стягування боргів через виконавчу службу.

Для цього юристи банку звертаються до нотаріусів для отримання виконавчих написів. У цих написах нотаріус зазначає: іпотекодавця фізичну чи юридичну особу, іпотекодержателя-банк на користь якого стягується борг, та суму боргу. За допомогою виконавчого напису банк уникає судової тяганини, яка може розтягнутися на роки. Виконавчий напис нотаріуса має таку ж саму силу, як і рішення суду.

Однак часто банкірами та нотаріусами допускаються помилки при складанні таких написів – це і є тією лазівкою, яка може допомогти втримати своє житло. Отже, Українськими законами передбачено обов'язкове повідомлення боржника про усунення порушень при виконанні іпотечних договорів (прострочення платежів по банківських кредитах), чим користуються активні та обізнані боржники банків. Після 30 днів з моменту надсилання такого листа про усунення порушень, що зазвичай містить також вимогу про сплату боргів за договором, нотаріус має право вчинити виконавчий напис.

На практиці ж буває так, що нотаріуси не направляють взагалі ніяких повідомлень до боржників банку. Це є протизаконним, тому дає підстави клієнтам банків для подання позовів про визнання недійсним виконавчого напису нотаріуса. Ще одним зі способів оскаржити в суді виконавчий напис є заперечення суми боргу. Для отримання виконавчого напису працівники банку повинні надати нотаріусу документ, який підтверджує заборгованість людини перед банком. Аби скасувати напис за допомогою суду, боржники банків шукають розбіжності між тою сумою у написі та тією, що вони повинні сплатити банку насправді. Трапляється, що ці суми різняться. Якщо так – сміливо можна йти до суду. У випадку, коли банк з якихось причин не звертався до нотаріуса з проханням про вчинення виконавчого напису протягом трьох років з моменту виникнення права вимоги, боржник також може подати до суду - з вимогою визнати недійсним виконавчий напис.

Адже право вимоги у банка-стягувача виникає з того моменту, коли позичальник перестає обслуговувати свій кредит. Наведені вище методи ведення боротьби з банками, які використовують виконавчі написи для того, аби вичавити з позичальників останнє, дозволяють відтермінувати той момент, коли він відбере взяту в іпотеку нерухомість. А в деяких випадках банк взагалі втрачає таку можливість.

Існують й інші способи, за допомогою яких банки воюють зі своїми позичальниками боржниками. Про те, як їм протистояти та мінімізувати втрати, якщо немає чим платити за кредит – я напишу в наступному блозі.