Не секрет, що ядро «Опозиційного блоку» - це депутати, які голосували за диктаторські закони Януковича, а до того за Харківські угоди і інші рішення, які по суті перетворювали Україну в колонію Росії. Але, щоб хоч якось впливати на ситуацію в країні, екс-регіоналам потрібні важелі впливу. Тому вони борються за ключові посади в комітетах ВРУ.

Проте складається таке враження, що нашій владі теж вигідно залишати «на плаву» «Опозиційний блок», прикриваючись демократичною традицією, бо бачте, в Європі опозиція завжди отримує контролюючі функції.

Чи можемо ми вважати «Опозиційний блок» опозицією тільки через назву? Безумовно ні. Враховуючи їхні «діяння» в минулому парламенті, це скоріше 5 колона Кремля, аніж опозиція. Тим паче, що кількість екс-регіоналів складає лише 40 чоловік, в той час коли позафракційних, які не голосували за прем’єр-міністра Яценюка – понад 100.

Тож чи може влада віддавати «Опозиційному блоку» крісло голови регламентного комітету Верховної ради України? Комітету, який вирішує питання притягнення депутатів до відповідальності, в тому числі і кримінальної – за поданням Генпрокуратури. Це ж очевидно, що депутатам Оппоблоку, які своїми діями сприяли розстрілу Небесної Сотні питання притягнення до відповідальності болить найбільше. Тому голова Регламентного комітету, якщо це буде представник Оппоблоку, зробить все, щоб загальмувати будь-які подання Генпрокуратури на зняття депутатської недоторканності.

Головою комітету має стати реальний, проукраїнський опозиціонер. Таких людей багато серед позафракційних.

На мій погляд, гідна кандидатура – Юрій Левченко. Він не голосував за прем’єра, тому є опозиціонером. Він доказав свою українськість і принциповість діями. Окрім цього в нього західна освіта, а також має відповідний досвід в Регламентному комітеті Київради.

Кандидатом на цю посаду може бути і будь-хто інший, хто справами доказав свою відданість Україні. Але ні в якому разі не представник Кремля. Потрібно позбавити важелів впливу недобитків з ПР і вже в наступному скликанні ми не побачимо їхні обличчя в найвищому законодавчому органі країни.