У чому полягає феномен абсолютної краси? Чи існує він в принципі? От коли ідеш вулицею, а очі розбігаються, і щелепа підсвідомо шукає, на що опертися, бо її незмінно тягне відпасти? Чи йдеться тут про стиль? Ймовірно. Адже існує різниця між одягненим з голочки індивідом і між Васею з району, для якого уявлення про феномен краси полягає у наявності кепки-таблетки і спортивних штанів, напханих насінням.

Чи багато доводилося вам зустрічати представників прекрасної статі (я не феміністка, відтак для мене прекрасна стать – чоловіча) стильно чи принаймні гарно вбраних? Так, що неважливо, костюм-трійка це чи реперські штани, головне – аби на цих штанах відпочивало око? Доводилось мені бачити і отих в треніках, і отих у костюмах. Але щоб феноменів…

Або от зачіска. Важливо це? І це ймовірно. Щоб коли лисий він, чи з модним підстригоном а-ля Кріштiану Роналду, чи коли з хаєром до сідниць, щоб хотілося мимоволі спинитись і провести по цьому хаєру, чи там, по лисині долонею – настільки гарно? Ну, або наболіле – зріст? Коли ти, до прикладу, немаленька дівчинка та ще й на підборах, і хочеться часом, аби хлоп не підстрибував до тебе, щоб поцілувати в щічку на прощання?

І навіть коли ти маленька дюймовочка – хіба не диво, коли кавалер твій справляє враження твого персонального муру, за котрий і потриматись приємно, і сховатись можна, а не щоб коли ненароком махнула ліктем десь у маршрутці і переймаєшся, що супутник твій скалічіє, бо важить, як празький торт? Все це важливо, дорогі дами. І зріст, і охайність, і стиль, і навіть чисті черевики, як каже старе радянське кіно. Даремно побутує хибна думка, що краса потрібна лише жінці.

Бо тоді звідки братимуться, даруйте, гарні діти? Це, типу, давай, мама, вкладай свої гени, а тато поряд постоїть? Чи, там, полежить?..

Прикрий феномен полягає у тому, що в Україні, даруйте за тавтологію, не існує феномену абсолютної чоловічої краси.

Так склалося чи то історично, чи це просто жарт природи, але факти є факти, і проти них не попреш. Всі знають про скандинавських вікінгів, про англійських джентльменів, про сицилійських звабників, про французьких поетів, врешті-решт, чия квітка в петлиці здатна з бабами дива творити.

А про прекрасних українців хто чув? Крім того, що вони в шароварах, з оселедцями і танцюють гопака? Кажучи простіше, весь фокус в тому, що жінки в Україні визнані чогось найвродливішими у світі, а чоловіки?..  

Відкинувши емоції, скажіть мені – чому, зайшовши до лондонського пабу, де навіть не принци сидять, а дрібні клерки з Сіті, очі розбігаються більше, ніж на фешенебельних київських раутах? Чому італійські студенти у потертих толстовках виглядають мов суперзірки, а на українських бізнесменах костюми "Бріоні" сидять мов на корові сідло?

Нарешті, чому на вітчизняному модному Fashion Week, дивлячись на чоловіків-моделей, тягне позіхати і охота чкурнути врешті в бар, а серед білого дня у будень десь в Белграді, просто йдучи вулицею, хочеться згребти першого-ліпшого з цих розкішних балканських здоровил, затягти одразу в РАГС і нікому більше не показувати, щоб не вкрали?..

Я все розумію, на кожен товар свій покупець і у кожного свої преференції. Проте, чи закохуєтесь ви в спортивних арійців, чи в тендітних паризьких митців, чи в гарячих аргентинських мачо – чоловік, як на мене, однаково повинен нагадувати чоловіка, а не замордованого гнома. Навіть якщо природа не обдарувала його щедро, і навіть якщо ходіння в костюмі на щодень видається йому піжонством.

Тому, любі мої мужчини, не бійтесь бути гарними і припиніть, на бога, вважати, що епіляція інтимних зон – це ознака сексуальних меншин, а журнали мод існують виключно для тупих блондинок. Я надто вас люблю, аби довіку ганяти у пошуках феномену краси по закордонах. Часом так хочеться цей феномен мати удома. Свій, український.