Як це часто буває, благими намірами вистелена дорога в пекло. Ідея «освіжити» уряд запрошеними з усіх усюд «реформаторами» видається владі нестандартним кадровим ходом. Проте вулиця Банкова навіть не розуміє, яку міну закладає під себе саму.

Ніхто б не заперечував проти іноземців в якості радників чи експертів, проте урядові посади мають належати громадянам України. Але не тим, хто отримав паспорт за 5 хвилин до призначення. Розписатися у відсутності власних мізків має бути досить прикро, але Порошенко зробив це, не вагаючись.

Головним аргументом на користь іноземців в уряді є те, що вони – рівновіддалені від будь-яких українських олігархічних кланів та корупційних схем. Проте та сама Наталія Яресько, теперішній куратор економічного блоку в уряді, давно та тісно пов’язна з Яценюком та Пінчуком.

Навіть у її офіційній біографії окремим рядком зазначено, що вона «бере участь у багатьох програмах Фонду Віктора Пінчука». У 2003-му тесть Пінчука – тодішній президент України Леонід Кучма нагородив Яресько Орденом Княгині Ольги – за вклад у розвиток української економіки.

За останні двадцять з гаком років, прожитих в Україні, Яресько досить тісно інтегрувалася у близькі до влади структури. З Арсенієм Яценюком вона пов’язна через роботу у благодійному фонді Open Ukraine, заснованому теперішнім прем’єром у 2007-му.

Не заглиблюючись у зайві подробиці: робота інвестиційного фонду WNISEF, де з 1995-го працює Яресько, хронологічно співпала з каденціями усіх українських президентів, за виключенням хіба що Кравчука. Її не можна вважати особою, ніяк не пов’язаною з нинішньою чи колишньою владою. Це ще не є компроматом, однак це вже руйнує тезу про кандидатуру, що досі стояла осторонь економічних та політичних процесів в Україні.

До того ж, завдяки розслідуванню, проведеному «Дзеркалом тижня», з’ясувалася ще одна цікава подробиця: рекрутингова компанія, яка займалася пошуком кадрів для Кабміну, зареєстрована у Росії. Тож і назву має відповідну – Rosexpert. Її київська філія й ангажувала іноземців до роботи в українському уряді, де вони отримають допуск до державних таємниць та усієї «бухгалтерії» країни. Що це – дурість чи недалекоглядність? На перший погляд, Наталія Яресько не має зв’язків з державою, яка нині веде війну з Україною, проте її резюме чомусь потрапило в поле зору Rosexpert’у.

Більш явний російський слід протежуєтья в біографії ще одного «запрошеного» міністра – Айвараса Абромавічуса, котрий починав кар'єру як управляючий компанії East Capital. Компанія ця інвестувала не лише в українські проекти, а й у російські. Тож у 2005-му Абромавічус переїхав до Москви, де й прожив, судячи з біографії, три роки – до 2008-го, коли майбутній міністр перебрався до Києва.

Отримавши призначення, Абромавічус навіщось похвалився привітаннями з Білокам’яної: «Я, до речі, багато працював у Росії. І мене дуже здивувало те, наскільки багато привітань і підтримки я отримав від моїх колишніх парнерів у Росії. Ніхто не відгукнувся негативно», – сказав він. Це, звичайно, прекрасна новина, яка тим не менш залишає по собі дивний присмак: для міністра української економіки Абромавічуса так важливо те, знайдуть чи ні його дії схвалення у Москві?..

Другий аргумент на користь призначення іноземців полягає у їх досвідченості, компетентності та наявних досягненнях у своїй сфері. Виходить, що українським фахівцям автоматично відмовлено у цих якостях, але справа навіть не в цьому. Запитання викликає теперішній міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі. У себе на батьківщині Сандро пропрацював міністром недовго – біля двох років, а відтак перекваліфікувався у ректори Тбіліського університету.

Теперішній спікер грузинського парламенту Давід Усупашвілі так прокоментував призначення Квіташвілі: він, звичайно ж, бажає Квіташвілі успіхів та реалізації на Україні тих своїх ідей, які в Грузії той реалізувати не зумів. Що стосується реформ, Усупашвілі зазначив, що в період, коли Олександр Квіташвілі був міністром охорони здоров'я, ніяких змін на краще ця галузь на собі не відчула.

І слід зазначити, що Усупашвілі у своєму скепсисі не самотній: правляча нині в Грузії парламентська коаліція теж не пригадує якихось рефом у виконанні Квіташвілі. Добре, що свого часу оібйшлося без порушення проти нього криманільної справи – подейкують, що міністр був на волосині від такої можливості. Тепер йому, як новоспеченому українському громадянину, така небезпека більше не загрожує.

Власне кажучи, медична реформа у Грузії пов’язана передусім з іменем покійного Кахи Бендукідзе. Серед його успiхiв вiдзначають новації, котрі призвели до зниження материнської і дитячої смертностi та зупинила епідемію туберкульозу. При цьому за часів Бендукідзе штат профiльного міністерства скоротився з 2 тисяч до 200 чиновникiв.

«Робити реформи» Бендукідзе приїхав з Росії на власну батьківщину, а не у Киргизію чи Таджикістан. І у зв’язку з цим виникають два питання. Перше: чому б українській владі не простимулювати повернення у рідні пенаті наших економічних та політичних емігрантів, розсіяних по світу? Чому б не згуртувати добропорядних та гідних українців, змушених з тих чи інших причин працювати за кордоном?

Друге ж питання таке: чи не віддає нам пост-радянський простір те, що йому не потрібно самому – за принципом «на тобі, небоже, що мені не гоже»? Адже фахівці з Лондону чи Берліну чомусь не поспішають у наші широти. Можливо, вони просто не проходять конкурсний відбір у Rosexpert’і.

Комплекс вторинності перед іноземцями (навіть тими, кого ледь не відправили за грати на рідній землі) має бути викорениним. Приниження українців та створення двох каст в управлінській галузі не матиме жодного ефекту, окрім негативного. До того ж так можна дійти й до ангажування іноземців на посаду прем’єра чи президента. А чому б, власне, й ні? Даля Грибаускайте імпонує багатьом українцям, тож після завершення її каденції логічно запросити цю пані взяти до рук президентську булаву.

І хай така ідея не видається абсурдом: абсурд настане тоді, коли міністри-іноземці не впораються з поставленими завданнями (а такий варіант аж ніяк не виключається, особливо враховуючи специфічний бекграунд кожного з них). Відтак буде «вбито» останній козир нинішньої влади – які тоді чудеса вона діставатиме з рукава? Ідея з іноземцями може бути повністю профанована їхньою невідовідністю посаді, однак думати про це слід було раніше.

А найбільш неприємним є те, що троє «гостей» українського уряду – Яресько, Квіташвілі та Абромавічус – вже зараз пішли на свідоме махлювання у питанні громадянства. За день такі проблеми не розв’язуються – в Україні є політбіженці з інших держав (тої таки Росії, наприклад), які роками чекають на позитивне вирішення свого питання. Коли для обраних робиться виняток (навіть в ім’я благої мети), це певним чином розбещує їх. Де-факто міністри-іноземці лишилися при подвійному громадянстві, оскільки офіційної відмови від попереднього з їхніх вуст не прозвучало.

Вони вже перебувають у колі привілейованих, будучи поставленими над законом та над рештою українських громадян. Давньогрецьке прислів’я каже: у поганого початку – поганий кінець. Починати реформи з правопорушень не є багатообіцяючим стартом, заходити в них через лазівку, відкриту Росією, – також. У підсумку матимемо те, що маємо. Ба навіть гірше, ніж маємо зараз. Якщо таке можливе в принципі…