Як відомо, сьогодні (22 грудня 2014 року), о 14.00 у КМДА відбудеться круглий стіл щодо доцільності реорганізації Управління охорони культурної спадщини шляхом приєднання його до Департаменту культури. До участі був запрошений і я.

Проте, оскільки я знаходжуся в зоні АТО, то я не можу взяти учать у круглому столі фізично, але водночас, не можу промовчати і не викласти публічно свою позицію.

Першочергово – я виступаю категорично проти фактичної ліквідації Управління охорони культурної спадщини шляхом передачі його функцій Департаменту культури. Поясню чому.

Київ - місто, в якому знаходиться багато об’єктів культурної спадщини. Разом із охоронними зонами, унікальні історичні та архітектурні об’єкти по кількості та території, цілком співставні з цілим містом – з майже мільйонним населенням. Більше того, згадайте, з усіх акцій протесту киян протягом останніх 10 років (якщо не враховувати Помаранчеву революцію та Революцію гідності), 3/4 приходилися на протести, пов’язані з незаконними забудовами в історичній зоні, охороною пам’яток тощо. Таким чином пам’ятки – це не лише гордість Києва, але й об’єкти, навколо охорони та збереження яких виникають найбільші проблеми в Києві.

У зв’язку із цим фактом, такою специфічною сферою - як охорона пам’яток Києва - повинна займатися окрема адміністративна структура з найвищим статусом.

В ідеалі це мав би бути Департамент, на пряму підпорядкований голові КМДА. Проте, оскільки суто юридично це не можливо, то у Києві протягом багатьох років існує окреме Управління охорони культурної спадщини, яке і займається цим питанням.

У найважчі для Києва часи, коли на чолі Київської адміністрації стояли такі києвоненависники як Черновецький і Попов, владою робилися неодноразові спроби «сховати» це Управління у складі якоїсь крупнішої структури, в тому числі у складі Управління (а нині Департаменту) культури.

Але мені як тодішньому голові комісії Київради з питань культури та туризму від опозиції разом із іншими прогресивними депутатами та громадськими активістами, серед яких є і ті, хто цього року стали народними депутатами України, вдавалося відбити атаку на існування Управління охорони культурної спадщини як окремої адміністративної структури. Тому сьогоденні наміри нової проукраїнської влади - ліквідувати це Управління – це справжній ляпас і Києву, і тим людям, які з ризиком для власного життя відстоювали історичну спадщину столиці.

Друге - робота Управління охорони культурної спадщини.

Управління, безумовно, працює вкрай погано. Керівники цього Управління, як і всі чиновники у часи Януковича і раніше, змушені були (часом за особисту винагороду) активно «співпрацювати» з можновладцями, які були зацікавлені у знищенні Києва з метою отримання особистих прибутків. Йдеться про команди Черновецького (2006-2014 роки) і Януковича (2010-2013). Кожен з керівників Управління приймав рішення в інтересах відомих провладних бізнесменів, керівників міста, країни та людей наближених до них. Не знімаю особистої відповідальності із керівників, але точно знаю, що якби ці керівники не виконували вказівок зверху, в тому числі і тих, хто завдавав непоправну шкоду місту, вони були б зняті з роботи, а на їхньому місці опинилися б ті, що старанно виконували б ці вказівки.

Отже, роботу керівників Управління охорони культурної спадщини «кризового періоду» можна розглядати, як роботу частини влади. І про успішність чи неуспішність керівника можна судити лише по тому, наскільки швидко і безальтернативно він реагував на Черновецького, Януковича та «иже с ними».

Впевнений, що в нинішніх умовах Управління може працювати успішно, активно співпрацюючи з громадами та експертами. Проте успішно воно працюватиме лише вразі, якщо самі можновладці та наближений до влади бізнес не будуть ставити перед цим Управлінням незаконні завдання.

Саме тому, треба не ліквідовувати Управління охорони культурної спадщини, а створити при ньому потужний орган громадського контролю, до якого включити не лише відомих громадських активістів і експертів, а й відомих захисників Києва зі статусом народних депутатів (таких як Ігор Луценко, Андрій Іллєнко, Єгор Соболєв та інші).

Третій аспект проблеми діяльності Управління охорони культурної спадщини - особистість керівника. Пліткують, що реорганізація Управління шляхом приєднання його до Департаменту культури придумана для того, щоб під час реорганізації звільнити з посади керівника Управління Руслана Кухаренка, якого поновили на відповідній посаді рішенням суду. Нині він пішов у відпустку по догляду за дитиною і таким чином, звільнити його і призначити іншого керівника у КМДА не має можливості.

Такі розмови вважаю брехливими, оскільки Кухаренко, перебуваючи в довготривалій відпустці по догляду за дитиною, не може керувати Управлінням. А значить, всі функції виконує виконуючий обов’язки керівника Управління. Можливо, статус «в.о.» впливає на чиїсь амбіції чи заробітну плату, але на можливості повноцінного керівництва Управлінням - не впливає.

Отже, звільнення людини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, є не лише незаконне і аморальне (хоча зрозуміло, що коли відпустку по догляду за дитиною бере батько, а не мати, то хоч це і законно, але виглядає трохи дивно і незвично в нашому суспільстві), але й нічого суттєво не змінює.

Якщо Руслан Кухаренко має вину як чиновник (про що багато говорять і забудовники, і активісти, і чиновники нинішньої КМДА), то довести його вину можна в суді. І не лише звільнити, а й, можливо, ув’язнити його, якщо він виявиться злочинцем. Більше того, на час суду і слідства його навіть не треба відстороняти від виконання обов’язків, оскільки він і так у відпустці. Чому цього не робить влада? Кажуть тому, що фігурантами процесів можуть стати представники нинішньої влади, для яких зручно тихенько звільнити «реорганізованого» Кухаренка, а не влаштовувати глобальні публічні розборки в суді.

Наскільки це правда, покаже подальший розвиток подій.

Висновок: по-перше, Управління охорони культурної спадщини має не лише не зменшувати свій статус, а й, бажано, підвищувати; по-друге, за його діяльністю має бути встановлений глибокий, всебічний і публічний контроль; і по-третє, влада повинна прийняти серйозні кадрові рішення та слідчі дії, пов’язані не лише із нинішнім станом Управління, а й з його роботою, як мінімум, починаючи із 2006 року.

Саме тому, я проти фактичної ліквідації Управління охорони культурної спадщини шляхом передачі його функцій Департаменту культури.