Так сталося, останнім часом я багато спілкуюся із нашими бійцями. Минулого тижня мені щастило бачити на власні очі справжніх героїв, лицарів, "Велетнів Духу". В Одесі – прикордонників, що в кривавих боях кілька тижнів тримали наш східний кордон, у Старобільську – легендарних, непереможних айдарівців. У шпіталі, що на Дніпропетровщині, – де хлопці поранені тілесно, але не духом.

Мета моїх візітів одна – донести свою і моїх друзів безмежну вдячність й шану їх героїзму, стійкості, відвазі. Відчуваю кожного разу велику потребу воїнів мати нашу підтримку, допомогу від нас – артистів, волонтерів, громадян. У ці важкі часи, які ми зараз живемо, я помітив, цінується проста ЛЮДЯНІСТЬ. У мить коротку помічаєш відкритий погляд, щирий потиск руки, коротке правдиве слово. Сьогодні неймовіно хочеться бути просто ЛЮДИНОЮ.

Участь моя в антивоєнному флешмобі "Привітання звідси-туди" – це, мабуть, спроба запустити у російське суспільство, у ту "країну присмерків", як нам тепер вважається, сигнал, зонд – маячок "ау, чи є хто живий?".

Мільйони мешканців тої країни бажанням жадібним війни або розгубленим у відчаю мовчанням дозволяють "містеру Пу" сухою злісною рукою, неначе багаття, кидати тіла людські на спалення у вогні. Опора безумця – секта "ящико-поклонців" з мантрою на вустах "Ми всєх побєдім". Саме ця партія є домінантою в російському суспільстві зараз.

Але в Росії є і "Орден здорового глузду". Вони у меншості, але це – особистості, чесні, принципові. Мені пощастило бути знайомим і дружити з багатьма з них. Такі люди, як Андрій Макаревич, Борис Грєбєнщіков, Юрій Шевчук, Артемій Троїцький, Михайло Єфрємов лишаються на фундаменті адекватного гуманізму і цінностей людського життя. Саме завдяки таким людям у світі стає більше світла. Саме таким людям хочеться спрямувати промінь свого серця і привітати їх із наступаючим, може, нелегким, але обов'язково тим, що нам принесе мир і злагоду Новим Роком.

Тому я маю за необхідне підтримувати "Велетнів духу", "Орден здорового глузду". Мистецькими проектами чи добрими словами. Потрібно говорити і спілкуватися зі своїми, росіянами, європейцями. Не можна відмовлятися від діалогу. Будь-яка криза – відсутність комунікації. Але говорити треба з тими, хто готовий слухати.

Ми виграємо війну обов'язково, але спочатку ми переможемо війну в наших серцях. А до того часу будемо жити в очікуванні новин із фронту чи – зустрічі із "ополченцем" у власному під'їзді...

Розруху треба прибирати у головах. А для цього у нас, в Росії, скрізь має перемогти здоровий глузд. І тоді настане мир.

Мир вам.