Мінська зустріч, якщо вона взагалі відбудеться, дає деякі надії на передишку. Без подальших кроків України і Заходу всі домовленості залишаться на папері.

Чому? Правда полягає в тому, що Путіну не потрібен відсталий Донбас з його економічними проблемами і совковим населенням. Йому і Україна не потрібна, якщо казати відверто. Йому треба одне: щоб українці не жили краще за росіян, щоб самі українці між собою посварилися, висловили недовіру «майданівській» владі і не спроможні були провести реформи. Мета Путіна – показати своїм громадянам, що демократичні революції до добра не приводять. І на цьому шляху він буде битися до кінця, бо від результату залежить його власна стабільність. Та що там стабільність – життя. Як побороти Путіна? І взагалі чи це можливо?

Так, звісно. Тому що він є надзвичайно слабким. Він – недоросток. Не лише у фізичному сенсі, а й в моральному і духовному. Колись Ангела Меркель сказала, що Путін є закомплексованою людиною, яка постійно намагається довести, що він є чоловік (мужчина). І цю особливість Путіна треба мати на увазі завжди, маючи з ним справу. Кроки з боку Заходу. Перший: треба визнати, що Росія напала на Україну і її регулярна армія окупувала частину її території. Лавров постійно вимагає доказів. Навіть, якщо припустити, що є правдою очевидний абсурд МЗС Росії про те, що пан Порошенко купив російські військові білети на Бессарабському ринку (сміх вже не лише в Мюнхені, але по всій Бессарабці), то вторгнення і окупація Криму російськими військами – це факт. І визнав його не тільки світ, але й сам фігурант цього злочину – Путін.

Другий крок: Захід повинен надати Україні зброю. Негайно. І це навіть не залежить від результату перемовин у Мінську. Україна має право вимагати (а не просити) забезпечити демократичний вибір громадян. Це право вони вибороли. І це право українській владі дає ціла низка міжнародних документів. Україна повинна зробити ще один крок – припинити будь-які сварки як на рівні влади, так і на рівні суспільства. І в цьому полягає ВЕЛИКА роль мас медіа і особлива відповідальність кожного журналіста. Чому саме журналістів? А тому, що якщо б мої колеги не рапортували про кожну нісенітницю в парламенті, або не «ганяли качок», яких спіймали біля дверей на Банковій, якщо заради сумнівного рейтингу не піарили «шуфричів» та подібних йому лузерів, про так званні суперечки в суспільстві і політикумі ніхто б і не знав. Це не значить, що не треба розповідати про дискусії, що не треба критикувати владу. Ще як треба! І тої конструктивної критики бракує. Але ж легше просто повідомити про чутки. Це зауваження торкається далеко не всього журналістського цеху, в першу чергу тих, хто займається веб-сайтами. На жаль, якість цього сектору на доволі низькому рівні, а саме інтернет-журналістика є найоперативнішою за всі.

В умовах війни журналіст повинен бути особливо прискіпливим до своїх обов’язків і в сто разів ретельніше перевіряти інформацію і джерела. Сьогодні українська журналістика є флагманом, який в змозі як зцементувати суспільство, так і його розколоти. І третій крок – це реформи. Робити їх треба негайно, щодня, щохвилини, щомиті. Помилки будуть так чи інакше. Тому краще рухатися швидше, роблячи ці помилки, ніж помилятися, рухаючись як черепаха.

Четверте, що має зробити громадянське суспільство – брати контроль за ходом реформ у власні руки. Досвід в цьому суспільство має.

П’ятий крок: почати інформаційні діалоги з Кримом і окупованою частиною Донбасу. Шостий: почати нарешті робити свій бізнес, і вимагати від уряду умов для розвитку бізнесу (хай нарешті створить пан Яценюк разом з паном Абромавічюсом бізнес-інкубатори як це було на батьківщині пана Айвараса), бо якщо самі українці почнуть сміливо і активно займатися власним бізнесом (а ще краще – з залученням іноземних партнерів, колег, друзів з-закордону), це стане взірцем для більш потужних інвесторів. Хиба про це правило не відомо уряду? Одна з проблем уряду (поряд з корупцією і саботажниками) якраз полягає в поганому управлінні, у відсутності системного бачення економіки, а простою мовою кажучи – де і з якої діяльності здобути гроші на завтра. Відповідь лежить на поверхні – дати свободу і початкові пільги малому і середньому бізнесу.

Сьомий крок: влада Україні має сказати режиму Росії всю правду: ви загарбники, окупанти і агресори, але ми вас не боїмось. Натомість ми готові почути ваші аргументи, якщо вони є правдивими, і вислухати ваші пропозиції, якщо вони є конструктивними. Чому ми готові на компроміс? А тому, що ми цивілізована нація, і ми відповідальні за майбутнє країни і світу, тому, що ми сусіди і так вже сталося, що нам треба поруч жити й далі. Але ми не віддамо вам ані своїх людей, ані своєї землі. Ми є господарями на своїй землі. Лише за такі умови і за такі кроки Мінські протоколи діятимуть.

Україна має ставати суб’єктом у цих справах, а Захід має взяти на себе свою частку відповідальності і визнати Україну рівноправною частиною західного світу.