Попередні Мінські домовленості виконували тільки українські війська. І нема жодних підстав думати, що зараз буде по-іншому. Оскільки кордон не буде закритим навіть офіційно до самих місцевих виборів, то, ясно, у Росії буде можливість постачати скільки завгодно вояків, техніки й боєприпасів, а наші знов муситимуть стояти під «Градами» й прицілами снайперів, аж поки їх повбивають, і лише потім, та й то з дозволу Києва, матимуть право стріляти у відповідь. А росіяни й «керівники» ДНР-ЛНР заявлятимуть, що то якісь неконтрольовані угрупування ведуть вогонь.

У Лаврова дуже погано з логікою. Росія заявляє, що в тих ілюзорних республіках їх військ немає, і техніки Росія бойовикам не постачає. Припустимо. Лавров каже, що за кордон ДНР-ЛНР треба домовлятися із самими невизнаними. Але ті ДНР-ЛНР мають кордон тільки з Росією! Чого тоді варті всі служби безпеки й охорони порядку Росії, якщо через територію їх держави, через кордон їх держави колонами йде важка військова техніка невідомого походження? Чому російські прикордонники не затримують, не знищують тих щоденних армад?

Чому не бачать у тих колонах загрози самій Росії? Адже якщо то озброєння невідомого походження (з Марса?), значить, воно може стріляти й по самій Росії? І цікаво, чому не стріляє? Якщо мислити логічно, то найдужче у відновленні цілковитого контролю українсько-російського кордону мала б бути зацікавлена сама Росія!

І якщо Росія категорично не поступилася саме в проблемі кордону, значить, українські війська вона збирається бити комфортно, односторонньо, ще майже рік.

Щоб не гинули дарма люди, на мою думку, повинні сказати своє рішуче слово гаранти нашої безпеки. Я маю на увазі США і Великобританію. Справді: стоять же підписи цих урядів під Меморандумом 1994? Отже, вони брали на себе відповідальність за територіальну цілісність України? Якраз час виконувати дане слово. Оскільки Росія офіційно не воює, то присутність миротворчого контингенту сторін-гарантів, котрі патрулюватимуть лінію розмежування і лінію українсько-російського кордону, не повинне сприйматися Росією як загроза. Адже якщо б Крим відбирала, скажімо, Греція, то логічною була б присутність стримуючих сил і США, і Британії, і самої Росії, бо це було б виконанням на ділі обіцяного. 

Логічно буде звернутися до ООН за миротворчим мандатом обом державам-гарантам. Цілком очевидно, що Росія, яка вже анексією Криму порушила своє слово, не може розглядатись як претендент на миротворчу місію: це було б все одно, що ґвалтівникові офіційно доручили рятувати його ж жертву! А от Британський Лев не захоче собі репутації не джентльмена, котрий свого слова не тримає. Дорожать репутацією і США. Припинити військовий конфлікт, виконати взяті на себе зобов’язання, принести мир Україні і спокій світові – це висока місія.

І потрібні не спостерігачі, а саме стримуючі сили. Адже спостерігачів з ОБСЄ відверто обманюють або намагаються маніпулювати, мов школярі, що плюються з трубочок за спиною в учителя, тільки снарядики 2-метрові й далеко не паперові. Таким потрібно бачити гору м’язів, щоб боятися хуліганити.

Гроші, гуманітарка, навіть зброя не допоможуть припинити вогонь, поки по лінії розмежування не почнуть курсувати джипи ООН, поки підрозділи сил ООН не займуть пропускні пункти українсько-російського кордону..