Где вы это взяли?- жінка, що продавала свічки та книги у євпаторійській церкві, відразу повернула папірець моєму дядькові. Наче їй руки обпекло. На аркуші була записана молитва українською.Текст молитви дядькові надиктувала його хрещена, коли приїжджав на Вінниччину.

- Какая разница, где я ее взял? У Вас есть такая?

- Вы не понимаете! Это же большой грех! Это не канонизированная церковь! Ее анафеме подвергли. Как же Вы можете такие молитвы читать? - обурювалась жінка. - Вы возьмите правильную, только такая поможет. У нее слова особенные, их нельзя заменять.

Дядько намагався довести, що мова ні до чого. Головне, щоб молитва від серця йшла. Не переконав.

Прочан, які їхали автобусом з Вінниці до Почаївської лаври, всю дорогу «обробляв» їх гід. Розказував, що тільки в Українській церкві Московського патріархату справжня віра. А до Київського патріархату ходити гріх.

Коли фотографувала святковий молебень біля однієї з церков у Вінниці, один чоловік зробив мені зауваження:

- Чого ж це Ви не хреститесь, як всі? Чи Ви іншої віри?

- Не іншої. Але сюди прийшла, як журналіст, а не як парафіянка.

Чоловік не вгавав, випитував, чи я не симпатизую Київському патріархату.

- Там такі пройдохи! Не ходіть туди! Вони самі себе провозгласіли. Це не благословєнна віра, - не відставав. Забігав то з одного, то з другого боку, коли я поверталась, ловлячи кадр.

І говорив, говорив, говорив. Нарешті я не витримала, і поставила крапку в розмові:

- Віра або є, або її немає. Ми віримо в Бога, а він один для всіх. І молимося не Кирилу, Володимиру чи Філарету. Ми молимося Господу. А він зрозуміє будь-яку мову.

Чоловік на мить розгубився, а я швидко відійшла. Не люблю фанатів. У них немає сумнівів, вони йдуть напролом.

На щастя, не всі віряни такі. Бо бачила осяяні добром і благодаттю очі.

Але хто ж втлумачує ці думки? Де терпимість, про яку постійно нагадував Христос?

Мабуть, декому подобається релігія з присмаком політики.

 Тетяна ЩЕРБАТЮК