MENU

Війна людей їсть та кров'ю запиває

3032 0

— «Ви мабуть мене шукаєте?». Я обернулась й переді мною з’явився середнього зросту чоловік з усмішкою та такими добрими очима, яких я давно вже не бачила. Дивно усвідомлювати, що ці очі бачили всі жахіття війни…

Степаненко Федір – офіцер артилерії. До мобілізації був простим чолов’ягою, який працював на Київському картонно-паперовому комбінаті, щоб утримувати жінку та двох діточок, а в розпал неочікуваної війни – долучився до лав наших героїв. Ще один з бійців, який побачив пекло на власні очі, відчув його, пройшов та залишився живим.

Федір з сумом згадує, як жінка та діти не хотіли прощатися з ним та як довго, з сльозами на очах, вони розлучалися. Та все ж мусили його відпустити. 23 березня Федір відправився в Білу Церкву, де його призначили замісником командира батареї. Потім в Житомир – полігон, навчання. В квітні переїхали в Куйбишево Запорізької області. І вже в кінці травня безпосередньо відправились в зону АТО, де розпочалась ця страшна битва за виживання.

«На початку війни була дуже погана підготовка, не було розвід даних. Це завдавало багато труднощів та втрат. Офіцери йшли в наступ з бригадами «в сліпу» й цим дуже ризикували».

Федір розповів історію про капітана 51-ої бригади Гудзя Олександра, якому надійшов наказ їхати до Савур Могили. Мовляв, «Савур Могилу взяли наші». А насправді територія була окупована і через це майже вся бригада загинула. Капітан був один з небагатьох, який залишився в живих, але його зачепила міна і він отримав важкі травми таза, живота та ніг.

«На війні потрібно діяти розумно, чітко та рішуче. Зараз наші військові ввійшли в ритм війни та вже намагаються не робити минулих помилок».

За розповіддю Федора, було дуже багато талановитих командирів, які вміло виводили своїх хлопців з оточень та засідок. Але все ж траплялося різне. Часто бійці не могли дочекатися обіцяної допомоги й підтримки держави, тому доводилось на свій страх та ризик, вириватись самим.

Найбільше загинуло в Зеленопіллі. Там є точка з підвищенням. Якось хлопці виїхали туди і потрапили під обстріл «Градів». Загинуло багато бійців. Федору та його батареї пощастило, вони поїхали звідти раніше.

Під час першого перемир’я росіянами було ввезено дуже багато військової техніки з території Росії. Вороги стали сильнішими і під час наступу батарея Федора попала в оточення. В оточенні були 40 днів. Не було абсолютно ніякої підтримки й постачання. Врятувались завдяки прапорщику Олександру Ковалю. Він виявився дуже запасливим. Ще до оточення той постійно носив з собою невеличкий візок на замку. Там він тримав їжу, мовляв, «бережу на чорний день». І саме в цьому 40-денному оточенні маленький візок з харчами був надзвичайно доречним та багатьом врятував життя.

«Все ж перемир’я пішло явно не на користь, до цього в росіян не було так багато важкої артилерії. Вони укріпилися і з новими силами пішли в бій. А в нас техніка не дуже справна була, постійно ремонтували. Те, що мало б працювати в автоматичному режимі не працювало, все робили вручну».

Через це все, мало хто повернувся з того 40-денного оточення… А живі повернулись з контузіями, важкими травмами, психологічними розладами та пожиттєвим, кровавим викроєм на серці зі словом «війна»…

«В АТО хороші люди, багато друзів залишилось там. Найменший з нас був Дмитро 19 років —  загинув. Найстаршому було років 45. З тих, кого знав особисто, вже немає багатьох, доля одного невідома. Багато в полоні. Дуже шкода хлопців. Відомості не зовсім точні, але намагаюсь дізнаватись якусь інформацію, щоб не втрачати зв'язок. Жінка сердиться, коли кажу, що мене тягне туди… Але відчуваю, що повинен захищати нашу землю, відчуваю, що повинен бути з хлопцями. Шкода, що вже не можу». - каже з сльозами на очах чоловік.

Його поранило під Краснодоном 12 липня, в живіт, ногу й обличчя, під час обстрілу з «Градів». Тоді допомога не приходила, бо вони були майже на кордоні з Росією. Але все ж Федора змогли й встигли вивезти живого. Перша операція була в Дніпропетровську. Каже, що ніяк не може знайти хірурга, який його оперував, щоб подякувати та потиснути руку.

Федір пережив 8 операцій. Була резекція частини кишок, гнійні абсцеси, відмирання підшлункової…всіх діагнозів він навіть не пам’ятає. Дякуючи жінці, яка не відходила від прикованого на 45 днів до ліжка Федора, він вирвався майже з того світу. Лікування було безкоштовне, активно допомагали волонтери.

Наразі – звільнений,  не придатний до військової служби. Проходить комісію на інвалідність. Попереду ще операції та час на реабілітацію. Фізичну та психологічну.

Тиждень тому Федору виповнилося 40. Він щасливий, що дожив до цього дня народження та зустрів його з сім’єю.

На моє питання «Чи радий Ви, що не повернетесь в те пекло?» він відповів: «Я був би радий, як би те пекло скінчилось»…

Мене надзвичайно вразила його простота, щирість та скромність. Він ні на що не жалівся —  ні на погану техніку, ні на нестачу їжі та питної води. Він нічим не хизувався. Він нічого ні від кого не вимагав. Він казав, що все добре. То є справжній чоловік, справжній захисник. І у нас таких багато. Ми повинні знати та поважати кожного. Я щаслива, що потиснула руку та подякувала особисто, хоча б одному з українських бійців.

Давайте пам’ятати наших героїв. Живих та мертвих. Це наша гордість, це наша історія.

Марія ВІВДИЧ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини