На кожній публічній зустрічі мене щоразу запитують: коли нарешті закриють того препаскудного Шустера?

У відповідь прошу підняти руки тих, хто минулої п’ятниці дивився його програму. Як правило, підіймався ліс рук. Тому моя відповідь на запитання про Шустера завжди однакова: "Ніколи".

Є неспростовна, як двері, істина. Допоки в студію Шустера приходять усі ключові люди країни – доти його неможливо буде закрити. І тут більше немає про що говорити.

Безсмертність Шустера - це не його заслуга. Це - заслуга його рейтингоутворювальних гостей. Список гостей Шустера – ось відповідь, чому люди дивляться того, кого водночас проклинають, обзивають "жидом", "українофобом" чи "продажним кимось-там".

Коло замкнулося. Зусиллями "патріотів України" Шустер став синонімом свободи слова. Усі аплодують стоячи.

Зараз я скажу те, що ви рідко почуєте від телевізійника.

Центральне телебачення (столично-гламурне) за роки перетворило політиків у теленаркоманів. Більшість із них під кінець тижня переживають ломку, якщо їх не запросять на котрийсь із ефірів.

Політики до нестями закохалися в блиск телекамер, у світло прожекторів, у комфортабельність студійних фотелів, у нанесення гриму перед ефіром, у процес чіпляння мікрофонів, у спільну курилку до і після програм, у магічну атмосферу коридорів на телебаченні. Вони занадто довго сидять на цій голці. Політики стали теленаркоманами.

Під кінець тижня вони перетворюються на акторів драматичного жанру. Вони починають грати в телеперсонажів. Вони звикли, що люди знають їх не за кількістю запропонованих законопроектів, а за яскравими, екзальтованими і самозакоханими виступами на різнокольорових, видовищних телеефірах, присмачених широкоформатними плазмами, красивою відеографікою і рухомими спецефектами на рідкокристалічних панелях. Вони - наркомани.

Вони тащаться, кайфують, балдіють, ловлять "прихід" під час центральних ефірів. Бо там не ставлять грубих запитань, не заганяють на некомфортні теми. Їм створюють тепличні умови для театральної гри. Їм дають можливість "звіздєть" по повній програмі, впадати в екстаз від монологів, бути впізнаваними на вулиці та рубати правду-матку в частковому вигляді.

Тому Шустер - це більше, ніж прізвище. Він безсмертний, бо потрібен політикам, як солодкий наркотик. А глядач тут - добровільний співучасник, і він теж отримує рівно те, чого потребує. Всі - задоволені. Політики платять за свою дозу, а глядачі безкоштовно отримують красиву картинку, напружуючи свої вени також. Роль Шустера зводиться до продавця задоволення. Він просто-напросто наркоманам по обидва боки екрану пропонує в довгострокову оренду свій майданчик. Усе геніальне просте.

Ось чому основні політики з так званого "п’ятничного пулу" відмовляються йти на критичні, некомфортні, гострі, неконтрольовані ефіри. А навіщо - якщо наприкінці тижня на тебе чекає дистильований ефір з оплесками залу, переливами світлодіодів і поїздкою в ресторан після віртуальних боїв на камеру?

Центральні ток-шоу перетворили політиків на вередливих, примхливих "зірок", чиї телевізійні гастролі розписані на місяць уперед. Вони хочуть говорити тільки те, що вони хочуть говорити. А сутичку з опонентом розцінюють, як цікаву пригоду з метою урізноманітнити своє буття. Ніжні та вразливі теленаркомани, отримавши свою порцію вражень, мають запас міцності до наступного разу.

Вони безсилі перед силою телебачення. Центральні ток-шоу - це не журналістика. Це - розвага. Рольова гра. Моделювання видовищності за рахунок упізнаваних медіа-персонажів. Цей кайф - взаємний. Шуфрича посадити поруч із Луценком, а Тягнибока поруч із Тігіпком - це раз плюнути, тому що всі радо прийдуть, кожен - по щось своє.

Це більше нагадує групову терапію патологічних брехунів і поціновувачів блефу. Вони наче змагаються між собою у віртуозності відпрацювання образу. Для правдоподібності цієї групової містерії інколи треба запросити в студію неформатного гостя, який своєю ідейною розвінчальною промовою помножить на нуль політиків - і програма матиме захмарний рейтинг. Саме цей рейтинг стає запорукою наступного сеансу через тиждень. На нього знову прийдуть політики в якості замовників, ведучі в якості декорацій, глядачі в якості картинки. І так - тижнями, місяцями, роками.

У слов’янській міфології смерть Кощія Безсмертного міститься на кінці голки. Тієї самої.