«Деенерія» – це таке собі нібито державне утворення на сході України. Правда, за державу його ніхто не має, бо навіть його «керівники» не знають власної «конституції». Врешті, давайте розглянемо таке поняття як «вибори» і виконання обіцянок Олександром Захарченком, що посів посаду голови «ДНР» в їх результаті.

Десь наприкінці жовтня міста області, що були під російським контролем, буквально закидали газеткою з претензійною назвою «Донбасс переходит на новое время» – звичайна така собі заштатна агітка в стилі десь тридцятих років минулого століття. Її суть в тому, що 26 жовтня «ДНР» перейшла на новий «донбасівський» час, не перевівши стрілки годинника разом з усією Україною. Мовляв, ми встановили нову надію на нове життя.​

Підписав цю статтю Захарченко в ранзі ще голови «уряду Деенерії». Далі протягом п’яти сторінок він дає відповіді на найбільш хвилюючі запитання.

Має сенс проаналізувати ті відповіді та зіставити з чотиримісячною дійсністю, що настала після тих псевдовиборів.

Перше запитання, на яке дає відповідь Захарченко, доволі таки пафосне: чи проживе «ДНР» без України. Висновок – курйозний: ми-то проживемо, а от Україна загнеться.

Каже, Донбас годував Україну двадцять три роки, тепер ми виходимо на ринки Росії: «Ми вже зараз ведемо переговори предметні про економічну інтеграцію з Росією. Так що без України Донбас в плюсах».

Далі йде розповідь про створення бюджетної, фінансової та банківської системи. Дійсність надзвичайно страшна. Обрив економічних зв’язків з Україною, які та підсилила ще й економічною блокадою, примусила економіку Донбасу звалитись в провалля економічного колапсу.

Ніяких економічних відносин з Росією немає та й бути не може. Все виявилось міражем. Одне за другим закриваються підприємства області. Навіть ті шахти, що були робочі, зупиняються. Робітники припинили отримувати зарплату відразу ж, з моменту припинення Україною проплат за електроенергію та відмови від донецького вугілля. Зупиняються й інші підприємства. В тому числі й металургійні.

А на запитання, коли почнуть працювати заводи, Захарченко пафосно заявляв про те, що вони вже працюють.

Говорив про Єнакіївський металургійний та Ясиновський коксохімічний заводи. Та як виявилось, вони ледь дихають, так само як і приведені за приклад як зразкові канатний та трубний завод в Харцизьку. Звичайно, два останні націлені на Росію, то й виживають. Вони просто не поміняли своїх партнерів, але як воно буде далі, ніхто не знає.

Те ж можна сказати й про ДМЗ (Донецький металургійний завод – ред.), який і при Україні був в загоні. А от в Докучаєвську на початку лютого зупинився Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат – унікальне і єдине в Україні виробництво такого профілю.

Про яку ж металургію можна говорити в «ДНР», якщо зупиняються такі підприємства? Та й шахти коксівного вугілля практично всі опинилися під контролем України. Дійшло до того, що навіть нелегальний видобуток вугілля завмер! Росії вугілля не потрібне, а Україна не бере. Ось і вся економіка «ДНР». Можна ще сказати про Сніжнянський машинобудівний завод, та він теж працює на російську оборонку.

Проте безробіття в «ДНР» хронічне, і зарплату не виплачують, скидаючи всю відповідальність на війну. А от перед виборами Захарченко обіцяв в «12 кроках до відродженню Донбасу» в пункті третьому «забезпечити своєчасну виплату та індексацію зарплати, пенсій, стипендій, соціальних виплат». Мовляв, прибутки громадян не лише повернуться до довоєнного рівня, але в рази його перевищать. Обіцяв провести модернізацію шахт (це пункт 8), та ще й створити нові робочі місця в галузі.

Модернізація ж, як видно, вся зосередилась на вирубках лісових насаджень на кріплення для забоїв. Бо з України ліс не надходить, а Росія не дає. І можна бачити шахтарів в лісових смугах з пилками та сокирами – «модернізують» шахти...