Сьогодні я нарешті напишу про Васю Білака. Артилериста 128-ї бригади. Довго я нічого не могла писати про це, він був зниклий без вісти в районі Логвіново разом із своїм побратимом Ромою. Їхню машину знайли в непридатному стані. Про загибель Роми стало відомо досить швидко, адже його тіло помітили на відео сепаратистів, а про Васю нічого не було відомо.

Багато моїх друзів шукали його серед загиблих "зниклих", полонених, (дуже всім дякую, що не відвернулись) але ніде його прізвище не згадувалось, але раптом стало відомо, що він в полоні, побитий, але живий, тоді були нескінченні дзвінки, збирання інформації по ниточці, видаляння інформації про нього з інтернету, адже все це могло зашкодити його звільненню. І от, коли все зависло в повітрі і перетворилось на чекання подзвонила мама Васі і сказала, що їй треба їхати в Дніпропетровськ на впізнання тіла, я до останнього не вірила, що це він, адже він був в полоні і ми не мали жодної інформації про те, що за останні дні передавали тіла звідти. Але батьки його впізнали.

Місцеві волонтери сказали нам, що він був побитий і розстріляний. Обриваючи всі телефони я і ще кілька людей намагались з'ясувати, що ж трапилось і зрештою, в суботу з полону було звільнено Васю БілИка, зовсім іншого хлопця який також був захоплений окупантами... Думаю цей злопець навіть не знає скільки зусиль було докладено невідомими йму людьми для його звільнення, але тепер він на волі і я щиро радяю, що йому пощастило вибратись живим. 

Сьогодні Васю Білика ховатимуть у місті Виноградів біля Мукачевого. Я з ним всього двічі говорила по телефону, ми домовлялись про шеврони їхньої батареї Цербер, він розповідав, що має бути на макеті, я питала скільки часу в нас є на виготовлення, а він сказав: "місяць ще точно є", але місяця в нас не було, в районі Дебальцевого почався активний бій, Вася зник і мабуть ще був живий деякий час. Я не знаю, що з ним робили ці нелюди, але думаю, що вони дуже зраділи коли отримали його в свої лапи, бо за місяці роботи артилерії на передовій кожна собака на ближніх до них блокпостах сепаратистів знала Васю з Арти, який не давав їм спокійно патрати нашу землю.

Я написала все це для того, щоб ми не забували про те, кого ми втрачаємо. Наших найкращих, які вже ніколи не народять дітей тут і все що ми можемо зробити це берегти пам'ять про їхні вчинки, висловлювати подяку їхнім батькам за те, що виховали таких синів. Він був саме з тих, принципових, запальних, нестримних героїв, які не озираються не ховаються, а йдуть вперед і ведуть за собою інших.