Збройна агресія Росії проти України триває вже рік. Вже рік Україна благає західних "союзників" надати сучасну зброю. Рік західні "союзники" жують соплі і теревенять теревені. При цьому українці чомусь вважають, що це нормально - рік не приймати жодного рішення в умовах найбільшої міждержавної кризи в Європі з часів Другої світової. Українці думають, що справа у внутрішній українській політиці, або у європейських принципах, або в міжнародному законодавстві, або ще у якійсь паперовій маячні. Не думають українці лише очевидного - неефективні механізми НАТО, ЄС, ООН та інших заможних клубів не пристосовані до викликів сучасності. Вони були створені у ХХ сторіччі для задач і загроз ХХ сторіччя, розрослися у ХХ сторіччі, затишно відчували себе у ХХ сторіччі, і перед загрозами ХХІ віку можуть лише безпорадно висловлювати стурбованність.

Вони настільки бюрократизовані, пасивні і наповнені внутрішніми протиріччями, що навіть перед обличчям явної загрози не здатні на дії. Вони не допомагають не тому, що не хочуть, а тому що елементарно не можуть.

Українці не усвідомлюють, що в ХХІ сторіччі нам доведеться вести дипломатичні відносини швидше з ІДІЛ, ніж з Євросоюзом і НАТО.