Про ставлення українців до різноманітних свят можна точно зняти непогану комедію. Гумор, думаю, має бути у стилі «Монті Пайтона». Навіть більше - британські коміки власними персонами повинні зняти фільм про нас із вами – це була б їхня найкраща і найабсурдніша робота.

От вам і перший персонаж, мій знайомий. З наближенням старості він вирішив з розбігу кинутися в обійми релігії. Єдина проблема – чоловік усе життя був атеїстом, вихованим у найкращих пролетарських традиціях, а цей факт жодними висвячуваннями, схоже, не витравиш. Особливе фіаско мій знайомий потерпав у привітанняхна Різдво та Великдень.

Христос народився, Вікторе Степановичу!

Так, я знаю.

Або

Христос воскрес, Вікторе Степановичу!

О, дякую.

Ну звик чоловік, що на привітання потрібно дякувати. Та, мабуть, православні святі особливо реготали, дивлячись на нього під час посту. Наш герой вирішив дотримуватися усіх правил, а тому ретельно вибирав м'ясо зі своєї тарілки з борщем. Бо ж нічого забороненому продукту там робити.

Мабуть, минулого року ми ледь не вперше правильно святкували День Незалежності. Пам’ятаєте, як це було раніше? Що День Конституції, що День Європи, що День Незалежності, що Новий Рік – українці гуляють однаково. А що - вихідний, можна і випити. Ну, ще концерт якийсь у центрі міста.

А ще я пам’ятаю, як у початкових класах ми вітали своїм мам із 8 березня. Разом з учителькою клеїли різноманітні картонні квітки до спеціального зошита. Ну і, звісно, писали там різні небилиці. Що характерно, усі наші тексти були однаковими, бо писалися під диктовку. То були такі собі оди маминим частинам тіла. Просто як за Жаданом – мамині очі, мамині руки та мамине серце.

«Руки моєї матусі, - рефлексували ми, - втомлені від важкої праці. Спрацьовані та натруджені, вони усе ж здатні дарувати мені ніжність». І потім це паскудство ми несли жінкам, які у муках нас народжували і ось, нарешті, діждали такої сумнівної подяки за всі страждання та недоспані ночі.

8 Березня – то взагалі весело і абсурдно, з якого боку не продивишся. Особливо коли чуєш такі вітання, адресовані малим дівчаткам. «Вітаємо вас із святом весни. У цей день бажаємо вам вирости справжніми жінками – хорошими господинями, люблячими дружинами та турботливими матусями». Страшний сон феміністки, авжеж? Роза і Клара рвуть на собі волосся та проклинають той день, коли 8 Березня почали відзначати.

Мабуть, саме Міжнародний жіночий день перетворився у найбільше торжество абсурдистського мислення. Це найліпший приклад перевертання усіх сенсів догори дригом. До речі, ось і сюжет для фільму вигадався. Котрась із найзавзятіших і найпринциповіших суфражисток за свої гріхи отримує страшне покарання – потрапляє в Україну на 8 березня. Вона бачить, приміром, молоду дівчину, яка ніде не працює і має на увазі усіляку боротьбу за рівні права з чоловіками. Втім, ця панночка чекає від коханця привітань з Днем весни. Ну, або щось із цієї опери. А потім нашій героїні відкриваються усі сексистські правила, які існують в нашій країні. Маю на увазі роль жінки у сім'ї - з цим у нас коїться просто страшне. В фіналі стрічки суфражистка накладає на себе руки, божеволіє або вирішує знищити цей проклятий світ  - усякий варіант може бути правдивим.

Зрештою, вже 9 березня можна подумати про сіквел цього фільму – Тарас Шевченко за гріхи отримує страшне покарання – потрапляє в Україну на День свого народження. Кілька уроків української літератури, кілька офіційних заходів та хвилин 20 шевченківських читань – і Кобзар наш взявся б, наче герой «Бійцівського клубу», опановувати варіння напалму. Або почав писати вірша про свою тяжку долю, людську жорстокість і дурість.

І ще один спогад, над яким я досі ламаю голову. Не знаю, як у вашій, але у моїй школі часто кидалися такою фразою: «Ви ж дівчатка, ви повинні добре вчитися. То ще хлопці можуть двійки хапати, а вам то має бути соромно». Вчитися потрібно, вочевидь, для того, аби стати добрим професіоналом і зробити успішну кар’єру. Саме для цього знання і здобуваються. Отже, за логікою, дівчата повинні згодом займати керівні посади, заробляти гроші та утримувати чоловіків. Ну, якщо для них відмінне навчання важливіше, а хлопці можуть і розслабитися. Ан нет.

Дівчата повинні бути гарними господинями, тримати дім у чистоті, годувати чоловіка та виховувати дітей. Кар’єра – то не головне. Навіщо тоді від них вимагають відмінно навчатися – не зрозуміло. Панове, визначіться, зрештою. Старий добрий і наш улюблений когнітивний дисонанс – він панує скрізь.

Я - оптимістка. Усе ж вірю, що вже скоро 8 Березня в нашій країні перестане бути днем весни, краси та квітів-шоколадок. Можливо за кілька років у цю дату ми будемо обговорювати права жінок в Україні, дискримінацію та інше. Бодай тому, що такі дискусії – це важлива ознака цивілізованого суспільства. Так само як і виховання толерантності, якої нам із вами ще трохи бракує. До речі, не знаю, як ви, а я хочу вірити, що усіляка нетерпимість для нас нехарактерна, а радше нав’язана. Відтак, вибити її із себе не так вже і важко. Просто варто вже починати цей процес.

Тим паче, що дискусія навколо питання прав жіноцтва – збіса цікава. Я, наприклад, у шоці від розмов про дискримінацію на роботі. За усе своє життя мені не довелося побачити жодного такого випадку, не кажучи вже про випадки дискримінації мене самої. Тому завжди корисно спілкуватися з жінками, які говорять щось про меншу зарплатню, нереальність отримати керівну посаду чи сумніви колег-чоловіків у інтелектуальних здібностях колег-жінок.

Якщо такі ситуації мають місце, я хочу про них знати, хоч і не дуже їх уявляю. Справжнього професіонала бачиш із перших хвилин і вже на рівні відчуттів дискримінувати таку людину ніхто не буде. Ось вам і найкращий приклад. Знайдіть відео, де Надія Савченко стоїть перед цілим натовпом хлопців у формі. Вони щойно прийшли воювати, вони нічого не розуміють у тому, як треба битися з ворогом, а вона знає. Ця жінка – професійна військова, вона пройшла Ірак і вона точно тут головна. Здавалося, суто чоловіче заняття, а рулить усім дівчина. Подивишся дві хвилини таке відео – і усі стереотипи як рукою зніме. Скільки часу потрібно на розуміння суті Міжнародного жіночого дня – поки незрозуміло. Давайте спостерігати.