Два антиукраїнських проекти на Луганщині – «ЛНР» і «Казакія» – зараз перейшли у фазу відкритого військового протистояння

Незважаючи на низку гучних вбивств політичних супротивників, починаючи з «Бетмена», «ЛНР», очолювана Ігорем Плотницьким, так і не змогла підкорити собі повністю луганську частину зони конфлікту на Донбасі. Південь і захід регіону залишився під «казаками» отамана Миколи Козіцина, який, щоправда, сам воліє плести інтриги на безпечній відстані, з російської території.

Проте відразу після лютневих Мінських домовленостей і витіснення українських військових з Чорнухина та Дебальцева, конкуренти вирішили «заявити про свої права». І почали відкрито воювати один з одним. Щоправда, різними методами.

Плотницкий: ставка на ліквідацію

За вже сформованими правилами цієї дивної гри в «козаки-розбійники», першими завдали удару бойовики Плотницького.

Увечері 28 лютого кілька підрозділів «ЛНР» напали на місто Красний Луч, який утримували козіцинські «казаки». За словами «виконувача обов’язків отамана Антрацитівського юрта» Козирєва, дві механізовані колони бойовиків «ЛНР» спробували захопити два блокпости «Казачої національної гвардії» на в’їзді біля міст Красний Луч і Антрацит. Внаслідок перестрілки кілька людей було вбито, згоріло два приватних будинки, в тому числі і будинок Краснолуцького отамана Косогора, який не раз відкрито заявляв про небажання підкорятися Плотницькому і його людям. Луганські сепаратисти захопили в полон Косогора, розграбували його комендатуру і повернулися до Луганська.

У «відкритому листі» до Плотницького Козирєв заявляє: «Лише завдяки зусиллям отаманів вищевказані механізовані колони «ЛНР» не були розбиті на марші при відході нашими гранатометними загонами, які сім разів доповідали про готовність до знищення противника і вимагали від отаманів дозволу на відкриття вогню». Казаки стверджують, що Плотницький провів проти них справжню військову операцію і намагався спровокувати відкрите бойове зіткнення.

Луганська верхівка «ЛНР» у свою чергу заявила, що це була спецоперація «прокуратури ЛНР» в «рамках заведеної кримінальної справи». За словами луганських сепаратистів, операція по затриманню Косогора була проведена в той момент, коли козаки спробували викрасти «народного мера Красного Луча» за версією «ЛНР» Юрія Кондратенка. Також луганські бойовики звільнили законного мера цього міста Марину Філіппову, одну із затятих прихильниць «ЛНР» та ініціаторів так званого «референдуму» 11 травня, яку краснолуцькі козаки тримали в полоні за наказом Миколи Козіцина.

Цікаво, що «заступник міністра внутрішніх справ» угруповання «ЛНР» Ігор Марков стверджує, що проведена в Красному Лучі операція ніяк не була пов’язана з діяльністю дислокованих в районі міста казацьких частин – мовляв, ми відновлювали законність, вилучили у казачої банди зброю і близько 2 кілограмів наркотичних засобів. Іншими словами, відновити контроль над Красним Лучем і Антрацитом Плотницькому так і не вдалося – ці території утримуються «казаками» Козіцина і донині.

У наступні дні проти бойовиків, що не бажають підкорятися Луганську, розгорнули цілу війну.

6 березня в Антрациті невідомі спробували ліквідувати командира підрозділу бойовиків «Русь» Сергія Бондаренка на прізвисько «Бондар». Бойовика намагалися підірвати на вулиці Ростовській за допомогою фугасу спрямованої дії машину, в якій проїжджав «Бондар». До цього інциденту командир «Русі» заявляв, що збирається «розібратися з «ЛНР», яка напала на його бойових товаришів у Красному Лучі.

7 березня на виїзді з селища Михайлівка Перевальського району було скоєно аналогічний замах на голову бригади «Призрак» Олексія Мозгового. Як повідомляють на його інформаційному каналі, в районі блокпоста, на виїзді з селища підірвали три вибухові пристрої в той момент, коли там рухався автомобіль Мозгового. Ватажок «Призрака» вижив, отримав лише легке поранення в голову.

«Казаки», які стояли на блокпосту неподалік від місця, де стався інцидент, заявили, що за кілька днів до замаху на цьому місці представники «влади «ЛНР» проводили нікому незрозумілі роботи». Сам Мозговий у відкритому зверненні до організаторів замаху фактично оголосив, що вважає цю акцію «внутрішніми республіканськими інтригами», в які його намагаються втягнути. «Сталося те, що сталося. Я всіх прощаю, я не збираюся нікому мстити, в банку з павуками ви мене не затягнути, всі потуги створити метушню всередині республіки не пройдуть», – заявив Мозговий.

До речі, сам Мозговий того вечора повертався з Луганська, де вів переговори з верхівкою «ЛНР».

Козіцин: мета – велика Казакія?

Якщо ватажок «ЛНР» Ігор Плотницький намагається встановити контроль над всією зоною конфлікту за допомогою точкових військових акцій і вибухівки, його невловимий головний суперник, отаман «Казачої національної гвардії» Микола Козіцин, діє непрямими методами. І, схоже, отаман ставить перед собою більш амбітні цілі, що виходять далеко за межі Донбасу.

Козіцин, на якого бойовики «ЛНР» оголосили полювання на початку року, несподівано знову «сплив» в Україні в лютому під час атаки бойовиків на Дебальцеве. Він особисто очолив «казачі підрозділи», які займалися «зачисткою» цього населеного пункту.

У Дебальцевому отаман заявив про те, що «Донбас – споконвічна земля донських казаків». Як уже повідомляло Радіо Свобода, Козіцин активно розвиває ідею окремої казацької нації. І можна було б вважати ці його слова лише фантазією одного з дрібних сепаратистів в зоні АТО, але, схоже, що заяви Козіцина знаходять все більшу підтримку зі східної сторони українсько-російського кордону.

Так 22 лютого в Новочеркаську пройшов Всеросійський з’їзд отаманів під головуванням Миколи Козіцина, заявленого на цьому заході вже як «Отаман Всевеликого війська Донського». На з’їзді були присутні отамани з Чувашії, Саратова, Хоперського регіону, Приокського округу Росії та інші, що визнали Козіцина «бойовим отаманом Війська» – в піку «офіційному отаманові ВВД» Віктору Гончарову, якого президент Росії Володимир Путін призначив на цю посаду своїм указом у 2013 році.

У своєму виступі на з’їзді Козіцин наголосив: «Війна тільки починається, попереду у казаків ще Третя світова». Також отаман закликав своїх прихильників воювати і проти внутрішнього ворога: «У Росії багато покидьків, тварюк. І у вищих ешелонах влади – їхні діти вчаться зараз за кордоном, гроші, все за кордоном!»

Своєрідним маніфестом Миколи Козіцина став відкритий лист до президента України Петра Порошенка, який він опублікував наприкінці лютого.

У зверненні до Порошенка Козіцин «історично обґрунтував» претензії донських казаків на землі Донбасу і навіть порівняв казацтво з багатостраждальним єврейським народом: «Частина земель Луганської та Донецької областей, які були зайняті ЗСУ, вже звільнена, але на даний момент воєнізовані загони і підрозділи армії Вашої держави все ще знаходяться на території населених пунктів Донбасу, зокрема Станиці Луганській. Все це території історично належали до області Війська Донського, тому козаки захищають свої історичні землі. В історичних подіях 20-го століття можна виділити лише два народи, які зазнали найбільш масштабні втрати, в результаті їх навмисного знищення. Багатостраждальний козачий народ, так само, як і єврейський, піддавався геноциду»…

Зрозуміло, ні про які фейкові «народні республіки» і навіть про «Новоросію», Козіцин мову не веде. Схоже, що для нього конфлікт на сході України – це частина визвольної боротьби казацького народу за самовизначення. Увертюра війни, «яка тільки починається».

І враховуючи зростання авторитету бойового отамана «Казачої національної гвардії» у Війську Донському, він явно не збирається відстоювати права казацького народу тільки лише на українській території.

Але, як виглядає, активізація казачого руху на півдні Росії – справа все ж віддаленого майбутнього. Не варто скидати з рахунків претензії Козіцина на Станицю Луганську. Атакувати цей «исконно казачий» населений пункт казаки поки що можуть тільки з російської території, адже шлях до Станиці з боку Донбасу лежить через населені пункти, контрольовані силами «ЛНР» Плотницького. Але якщо Станиця Луганська під час гіпотетичного військового вторгнення через державний кордон стане казачою, це дозволить «Казачій національній гвардії» в перспективі взяти «ЛНР» в котел.

Незважаючи на точкові успіхи Плотницького в ліквідації окремих бунтівних сепаратистів, з точки зору стратегії він не виглядає як потенційний переможець у сутичці двох антиукраїнських проектів на Луганщині. У великій грі за переформатування пострадянського простору так звані «Луганська і Донецька народні республіки» легко можуть стати їжею для нових монструозних утворень, які сьогодні тільки роблять свої перші кроки.