Найважче для злодія - не вчинити крадіжку, не втекти і навіть не уникнути покарання. Найважче нікому не розповісти про свою «геніальну» авантюру. Найважче тримати в собі і ні з ким не ділитися. І якщо це навіть не злодій, а швидше клептоман, державного та міжнародного масштабу. Який краде не для наживи, а для задоволення свого «хворобливого» его.

Переглянувши пропагандистський фільм: «Крым. Путь на родину», виходиш на кілька важливих тез:

Весь фільм Путін красується собою, він дивиться не в камеру, а швидше в дзеркало, де бачить ідеального державника-полководця, який переграв у «чапаєва» весь світ. Він себе бачить десь між образами Наполеона та Сталіна. Крим - його особиста перемога. Крим ввів його в історію Росії, легко і красиво. Тому логічно, що Путін не міг не похвалитися.

У монологах Президента РФ надто багато слів на кшталт: «говорю вам честно», «говорю искренне», «я открытый человек», «говорю прямо». Типовий набір брехуна, який намагається переконати свого співрозмовника.

Фільм ділиться на дві умовних частини: відверті «сповіді» Путіна та реконструкція подій. Виходить що реконструкція – постановочна, але виступи Путіна реальні. Це говорить про те, що все окрім монологів Путіна - інсценування, окраса його слів, театр. Фільм не документальний, адже половина фільму це спогади «диктатора-злодія» та постановка сценаристів.

Окреме місце Путін відводить солдатам. Солдатам яких там ніколи і не було, як колись він казав. Сценаристи обігрують так званих «зелених чоловічків» із позитивної сторони, називаючи їх «вежливыми», що говорить про бажання Путіна бути своїм у військових та силовиків та показувати їм своє переживання за їх імідж. Путін гордиться своєю армією, ветеранами та вмінням управляти ними особисто. Він підкреслює важливість персонального управління операцією з анексії Криму, мовляв, його авторитет сприяв ефективності дій солдатів. І взагалі у фільмі відсутні генерали та вище військове керівництво. Точніше всі рішення вищої ланки Путін приписує собі особисто. Він з’єднує свій образ полководця із «мужиками», так він величає місцевих військових та самооборону.

Оскар фільм не отримає, як документальна стрічка він теж не вийшов, пропагандистська складова надто груба і неправдива, але як доказова база для майбутніх міжнародних судів – саме те. Особливо знадобиться відео його відвертих зізнань. Виходить, що егоцентризм Путіна та його бажання прорекламуватися, його ж і погубить.

Але тепер питання до МінСтець - чому ви не зняли правдивий фільм на річницю анексії Криму? Зрозуміло що ви не можете говорити про контрпропаганду та певні деталі своєї роботи, але проявити ініціативу та зафіксувати таку важливу і трагічну дату в українській історії ви не змогли. Навіть не змогли домовитись ні з одним із українських каналів, який би із задоволенням вам допоміг. Це принципово.

Я мовчу що не створено ні Міністерства у справах Криму, ні законодавчої бази для переселенців, ні плану по поверненню півострова. Але і таких простих та малобюджетних речей, як фільм, зроблено не було. Тому окрім того, щоб розповсюджувати власний правдивий матеріал, будемо критикувати та насміхатися над фільмом Путіна та його відвертими сповідями про перемоги, яких не було.