В зв'язку з останніми рішеннями Парламенту щодо особливостей самоврядування на Донбасі виникає принципово нова ситуація, яка дозволяє здійснюваний раніше українською громадою підхід усвідомити як стратегію дії.

Ситуація України

Отже маємо ситуацію: 1) Україна знаходиться в ситуації прямого зовнішнього управління з боку ЄС, яке представлене лідерами Франції та Німеччини, і якого вона не може уникнути через політичну, фінансову та збройну підтримку у війні з Росією; 2) Україна знаходиться в стані війни з Росією, яка виступає як реакційний контрреволюціонер та ворог в економіці, політиці та інформаційному середовищі, використовуючи при цьому стратегію непрямих дій (Ліддел Гарт); 3) Українська влада під тиском української громади змушена здійснювати реформи та люстрацію.

Колізія прийнятих рішень щодо особливого статусу неконтрольованої українською владою території Сходу України полягає в тому, що це рішення український Парламент зобов'язаний був прийняти на виконання угод так званого "Мінська-2", і водночас українська громада продавлювала через Парламент рішення про необхідну умову для звільнення Сходу України, надаючи статус неконтрольованим територіям як окупованим.

В чому різниця між окупованим Кримом та окупованим Донбасом. Крим увійшов до складу РФ, а окупований Донбас не увійшов до складу РФ. Причому Росія поки що публічно відмовилася вважати сепарований Схід України своєю територією.

Отже статус нинішньої непідконтрольної українській владі території Сходу України можна визначити як 1) сепарована (значним чином поза правовим та політичним полем України та частково поза її економікою); 2) загарбана (наявність російських найманців та російських військових спеціалістів, які господарюють на сепарованій території і блокують її контроль з боку української влади); 3) квазіокупована (російські війська є, російська техніка є, управління війною з боку російської влади є, фінансування сепаратистів та гуманітарна допомога мирному населенню з боку російської влади є, але бажання включати цю територію в склад РФ у російської влади нема).

В правовому полі України ми маємо два статуси сепарованого Сходу України – статус "особливостей самоврядування" і статус "окупації". Вважається, якщо окупація є, то ніяких місцевих виборів на Сході України всередині правового поля України бути не може. Якщо ж окупації нема, то тоді місцеві вибори можливі.

Насправді це не так. Особливості самоврядування на Донбасі дають можливість Президенту прозвітувати про виконання домовленостей по "Мінську-2". Водночас статус окупованої території Донбасу дає можливість для партизанських дій, для волонтерської ініціативи української громади на основній частині території України, для підготовки оборонних укріплень, для завершення формування потужної армії.

Тобто в ситуації зовнішнього управління з боку ЄС, який діє за допомогою прямої та публічної стратегії інтеграції України в правовий простір Європи, та війни Росії при застосуванні стратегії непрямих дій Україна має повне право задіяти стратегію амбівалентних дій.

Суть стратегії амбівалентних дій полягає у тому, що Парламент має одночасно створювати можливості: 1) для виконання міжнародних угод України, які здійснює Президент; 2) для здійснення добровільних самодіяльних дій української громади щодо звільнення своєї території Сходу України від загарбника; 3) для дезорієнтації Росії щодо намірів того, що буде робити українська влада та українська громада.

Стратегія амбівалентних дій означає, що українська влада та українська громада можуть робити різні, але узгоджені речі.

Спорудження оборонних рубежів на лінії розмежування між українськими військовими силами АТО та військовими силами сепаратистів (терористично-російськими військами) та продовження створення потужної української армії одночасно з мирними ініціативами Президента це основа державної політики (один шлях амбівалентних дій).

Посилення партизанської війни на сепарованій території Сходу України, унормування дій добровільного українського ополчення та волонтерських організацій самозабезпечення українського добровільного руху народного визволення це ще один шлях амбівалентних дій.

Такою поки що є контрстратегія амбівалентних дій щодо війни на Сході України. В стратегію вона може перетворитися тоді, коли вона спричинить створення центру стратегічних ініціатив. Цей центр повинен мати громадський, а не державний статус.

Тобто українська громада в якому-небудь місці має формувати стратегію добровільних військово-партизанських дій української громади, яка відмінна від публічної державної стратегії.

Сила стратегії амбівалентних дій

Чому стратегія непрямих дій Ліддел Гарта, яку використовує Росія, перестала бути ефективною? Таке сталося завдяки стрімкому розвитку телекомунікаційних та аналітичних технологій – саме вони дають можливість дізнаватися приховану інформацію щодо непрямих дій та вичисляти цілісну картину та дійсне спрямування цих непрямих дій. Ці дії важко (але можливо) довести в суді, але їх доволі нескладно розпізнавати та аналізувати.

Стратегія амбівалентних дій відрізняється від стратегії непрямих дій тим, що всі амбівалентні дії є, по-перше, публічними і неприхованими, по-друге, мають різних суб'єктів, що узгоджують свої дії, але діють відносно самостійно, по-третє, ці різні суб'єкти створюють різні процеси активності, які вичислюються ворогом, але не дозволяють вибудувати цілісну картину та визначити чітке спрямування таких дій, тобто розпорошують увагу та дезорганізують дії супротивника.

Сила Росії – в швидкості прийняття рішень авторитарною владою та в зомбуючому підпорядкуванні суспільства. Сила України в прийнятті амбівалентних рішень, де влада та суспільство діють на різних рівнях політики, економіки, інформаційного простору та правового простору, але узгоджують свої дії на рівні загального уявлення про цілісну країну, європейську геополітичну орієнтацію, процес реформування.

Не потрібно боятися амбівалентних дій. Не потрібно думати, що вони суперечливі. Якщо розуміти смисл цієї стратегії, то вона може стати дуже ефективною.