Про війну коротко? Мабуть так. Все те саме? що в тилу, тільки ще й стріляють. В іншому – такий самий бардак.

Чи просунуться москалі вперед? Відповідь – не знаю. З одного боку – там де я був, військ чимало і для оборони наче, мусить вистачити. За відведену важку техніку – не турбуйтеся, скажемо так, в разі чого її справді повернуть дуже швидко. Аж техніка сама не воює – воюють люди. А ми з москалями далеко не в рівних умовах. Ми скуті правилами, а вони – беспредєльщіки. Ми не можемо собі дозволити позицію перед собою розмолоти артою і мінами до фази «під картоплю», примусити противника її залишити, а потім без стрільби тихо й мирно збудувати там інженерні споруди, знаючи що по нас не стрілятимуть. Москалі – за милу душу. Ми не можемо спостерігачів ОБСЄ просто послати й мусимо з ними рахуватися. Кацапи ж пускають їх виключно туди де самі хочуть. Не хочуть – не пускають. Їм пофіг.

До речі з ким ми воюємо – ні в кого питань не виникає. Пацани з передка відвертим текстом кажуть, що головна робота реальних донецьких сепарів з того боку – позувати перед камерами і створювати видимість народного повстання. Воюють зовсім інші люди.

Щодо сепарів, у мене питань не залишилося як таке. Це бандити і бузувіри. Послухав я від хлопів з Донецька і про віджаті сепарами машини, і про людей викинутих з квартир, і ще багато про що.

Із забезпеченням ситуація більш-менш налагоджується, хоча питань до тиловиків лишається чимало. Волонтерам – честь і хвала і вкалувати їм доведеться ще добряче. Всім. І тим хто возить вантажі і «волонтерському воєнпрому». Останнім – взагалі низький уклін. Ох і важко ж нам було б без підприємців, які варять броньовики, шиють одежу, паяють прибори…

Та існує й інша сторона медалі. У нас якось дуже популярно критикувати керівництво МО і ГШ, при цьому складається враження наче особовий склад у нас – ідеальний. А воно аж ніяк не так. Умовно кажучи. Це правда, дико коли деталі для ремонту БТР купують волонтери. Але з іншого боку, соррі, не Полторак і не Муженко гасали уночі п’яні, загнали БТР в кювет і запороли движок. І не Полторак з Муженком зливають у сусіда пальне з баку уночі, заливаючи замість нього всяку муру.

А знали б ви скільки позицій і скільки техніки було залишено ворогу бо бійці, скажемо так, перелякалися, або були п’яні…

Тема пиятики на фронті – окреме питання. Раніше я дещо сумнівався в словах фронтовиків що до 70% втрат – наслідок пиятики, тепер не сумніваюся. У нас із цим було більш-менш, але судячи з розповідей сусідів... Добрі родичі – надсилайте далі солдатам горілку на свята і не тільки. Успіхів!

Дончан, луганчан та інших уродженців окупованих районів (в т ч – Криму) в армії багато. І враження від них – найкращі. Трапляється й таке: чувак російськомовний, категорично не підтримував Майдан, досі вважає що нинішні керівники не кращі за попередніх і тому революція була дурницею – але в нього більше десятка бойових і прорив з боєм з котла під Іловайськом. А в полоні він не бідував би – з того боку у нього до чорта знайомих. Але чувак вперто воює за Єдину Україну своєю волею дав би фору багатьом представникам інших регіонів. Щирий привіт правильним тиловим патріотам!

Наші офіцери і прапорщики – реально круті. Навіть отак – КРУТІ!!! В тих умовах вирішувати питання і підтримувати дисципліну це багато сил треба. М’яко кажучи.

Байки про те що на фронті всі від піонера до пенсіонера ненавидять НГШ і чинну владу є дещо перебільшенням. Далеко не всі. Дискусії там відбуваються такі самі як і в тилу, і на ФБ. При чому владоненависники в суперечках стабільно вдаються або до відверто більшовицької риторики класу «все відняти і поділити», або до аргументів типу «та що ти знаєш?», «та от мені друг казав!» і звісно «та я тобі зараз як увалю!» Зрозуміло? При чому я помітив – людей які вважають Майдан-3 дурницею і грою на ворога більше серед осіб з освітою і підприємницьким досвідом за плечима. Мідлклас – наше все.

Про американську зброю… як би так сказати, аби нікого не образити? Мені спокою не дає думка, що не менше третини «джевелінів» наші бійці зламають ще до першого пострілу, просто через нестачу відповідної освіти і культури поводження із сучасним обладнанням. Аби переконатися – подивіться в якому стані наша техніка підтримується зараз. Чому так? Ви будете сміятися, але великими містами уродженці яких траплялися мені найчастіше були… Донецьк і Дніпропетровськ, при чому останні в більшості з полку «Дніпро». Переважно в частинах армії і Нацгвардії служить село і райцентри, мешканці яких з сучасними технологіями перетинаються мало і культурою виробництва якось ніколи не хизувалися. Може десь в ЗСУ та НГ вихідці з великих міст і трапляються у великій кількості – але я бачив саме такий стан речей. Коли сказав хлопцям з Запорізької області що я родом з Запоріжжя, ті зраділи, що нарешті тут з’явився хтось з обласного центру, бо вся область є, а центру – ще не було.

Коротше. Надмірно ситуацію на фронті як вельми трагічну розглядати не варто, особливо за умови того що з того боку бардака ніяк не менше. З іншого боку хотів би застерегти від шапкозакидницьких настроїв. Ми воюємо проти дуже сильного, хитрого і підлого ворога, який наразі ще не задіяв проти нас всіх своїх можливостей і для якого перемога над нами – питання імперської самоідентифікації, або – або. Перемога не буде швидкою і легкою. Проблем у нас в армії до чорта і далеко не всі їх можна вирішити заливанням баблом і простою заміною керівництва.