Пенсіонери Придністров’я (ПМР) в шоковому стані. Вони отримали на 30% меншу пенсію. При цьому ціни на продукти харчування, медикаменти й комунальні послуги постійно зростають. Як повідомляє інформаційне агентство «ТИРАС», в придністровському суспільстві все активніше проявляється соціальне невдоволення і ростуть опозиційні настрої.

Придністровські пенсіонери не хочуть слідувати закликам депутата російської Державної думи від Забайкалля Йосипа Кобзона до вчителів свого округу, яким припинили платити зарплату. Затятий прихильник Новоросії та кримнашизма закликає вчителів, що сидять без копійки, «... проявляти терплячість, адже не можна залишати класи. Під час війни вчителі разом із класами йшли на розстріл. Так, зараз не війна, але терпіти потрібно».

Судячи з усього, придністровські пенсіонери вже настільки натерпілися, що серед них уже є випадки суїциду. У кого є можливість, їдуть до прикордонного українського села Кучурган і купують там продовольчі та промислові товари. Справа варта того, незважаючи на те, що на кордоні доводиться вистоювати в черзі по 3-4 години. Економія становить до 30%. Парадоксу ніякого немає. Штучне стримування девальвації придністровської валюти призвело до того, що ціни в Україні набагато нижчі, ніж в ПМР.

Ситуація як у самому Придністров’ї, так і навколо нього загострюється. Не сприяло стабілізації і обрання башканом Гагаузії проросійського кандидата Ірини Влах. Навіть лідер молдавських комуністів Володимир Воронін, що завжди виступав за тісні зв’язки з Росією, обурився відвертим втручанням Москви у виборчий процес. «Ми повинні обирати парламент Молдови, нашу місцеву владу без втручання інших країн. І Росія, й інші країни повинні залишити нас у спокої». Щоб знизити вплив Росії на виборців, Воронін зажадав заборонити ретрансляцію російських інформаційних програм на території Молдови, зазначивши, що вибори башкана «виграла не Ірина Влах, а російське телебачення».

Схоже, що Київ та Кишинів узгодили свою політику щодо Тирасполя. Це ясно випливає із заяви Петра Порошенка на спільній прес-конференції з румунським президентом Клаусом Йоханнісом у Києві. «Ми домовилися про координацію дій щодо Придністров’я, для того щоб сприяти розморожуванню цього конфлікту й допомогти суверенній незалежній Молдові відновити свою територіальну цілісність і реінтегрувати Придністровський регіон».

З українського боку за словами нарешті пішли дії. Постановою Кабінету міністрів України №117 від 18 березня з переліку пунктів, через які дозволено провозити підакцизні товари, виключені пункти пропуску Кучурган та Платонове на кордоні з Придністров’ям. Це істотно ускладнить митний трафік з регіону, від якого багато в чому залежить бюджет республіки, й погіршить і без того критичний стан в економіці ПМР. Одночасно південне регіональне управління Держприкордонслужби України «посилило заходи безпеки» на гагаузькій ділянці україно-молдовського кордону.

Побоювання України щодо Придністров’я мають певні підстави. В регіоні знаходиться більше 1 тисячі російських військових і приблизно 7000 бійців місцевої армії. З урахуванням підвищеної уваги в Москві до Одеси необхідно проявляти пильність і будь-якими доступними засобами зменшувати оперативні можливості цього угруповання. Тому серйозна увагу до українсько-молдовського кордоні є заходом вимушеним. Так вже давно слід було вчинити.

У Придністров’ї все активніше обговорюють можливість розморожування конфлікту й переходу його в гарячу стадію. І пов’язують свої надії з Росією. І ось тут і починається поле для маневрів і домислів.

На разі ж Москва обмежилася тим, що за звичкою почала тиснути на газовий важіль. «Газпром» 24 березня попередив Кишинів, що, можливо, скоротить обсяги або повністю припинить постачання природного газу до Молдови. Про це заявили і представники «Молдовагаз». Загальний борг за газ становить понад $ 5,2 млрд. З цієї суми лише 11% — заборгованість правого берега, решта суми припадає на Придністров’я, яке отримує газ від Росії безкоштовно. Платити за нього «Газпром» пропонує Кишиневу — адже той офіційно вважає Придністров’я частиною Молдови. Такі ігри за газ, що постачається сепаратистам Донбасу, минаючи наш «Нафтогаз», ще очікують Україну.

В іншому Росія до проблем Придністров’я, що нагромаджуються,  зовні ставиться абсолютно спокійно. Принаймні, у фінансовій допомозі в $ 100 млн. Тирасполю було відмовлено.

У Москві все частіше говорять про бажання обміняти Придністров’я на Донбас. Можливо, що такі плани й обговорювалися, але, швидше за все, від них відмовилися через неможливість здійснення. Ніхто на такий обмін не погодиться, та й виглядає він для Путіна програшним. Адже Придністров’я вважається частиною так званого «русского мира».

Стриманість Москви пояснюється низкою причин.

По-перше. Нинішня влада в Тирасполі Кремль не дуже влаштовує. Останній підозрює президента ПМР Шевчука в бажанні домовитися з Молдовою про умови реінтеграції зі збереженням своїх, нехай урізаних політичних повноважень та економічних позицій. У Москві взагалі без ентузіазму зустріли обрання Шевчука на посаду президента і тепер, судячи з усього, не проти створити йому складності й не допустити повторного обрання. Не настільки вже обтяжлива для російського бюджету цифра в $ 100 млн., щоб посилатися на фінансові труднощі.

По-друге. Відкривати новий фронт проти України з метою допомогти Придністров’ю Москва не може як фізично, так і політично. Російська дипломатія старанно працює над можливістю, принаймні, ослаблення санкцій. Будь-який агресивний крок призведе не тільки до їхнього збереження, але й до більшого посилення. Зараз у Білокам’яній хочуть використовувати єменський кризу, щоб показати Заходу свою корисність. Починати нову авантюру проти України зовсім не до ладу.

По-третє. Москва може взяти на утримання ще й Придністров’я. Однак необхідно рахуватися з негативним внутрішнім резонансом. Судячи із затримок зарплати бюджетникам у регіонах, що стають дедалі частіші, становище навряд чи покращиться і дуже довго народ терпіти не буде. Жодні вмовляння й заклики діячів на кшталт Кобзона необхідність купувати продукти щодня не скасують. Вже проявляється невдоволення першочерговим фінансуванням Криму за рахунок інших регіонів. Посилювати його Придністров’ям немає особливого сенсу.

По-четверте. Свою роль гальма для європейського руху Молдови Придністров’ї вже відіграло. Перешкодити асоціації Кишинева з ЄС не вдалося. Чи варта для Москви шкурка вичинки.

Очевидно, що в цілому московська політика щодо Придністров’я не вибудована. Тактика щодо лівого берега Дністра багато в чому буде визначатися розвитком ситуації на Донбасі. Заморожування конфлікту там буде означати поступову здачу Придністров’я разом із проросійською Гагаузією. Якщо в Москві вирішать відновити наступ, наприклад, на Маріуполь, то можлива якась підтримка й Придністров’я.

На разі видається, що до другої половини поточного року наступу на Донбасі не буде. Чим більше про це говорять лідери сепаратистів, тим зрозуміліше стає, що це камуфляж.

Якщо це так, то придністровська розв’язка наближається. Давно вже час цьому сепаратистському регіону реінтегруватися до Молдови й врегулювати цей застарілий конфлікт.

Для всіх буде користь. І для Молдови, і для України.