Це мій дід - Павло. Мого діда прийшли Совєти і мобілізували... Врешті до дня неперемоги, але завершення Другої Світової Війни, розповім вам одну історію. Отже, мобілізували його в 40-му році. Що таке западенець! Воїн! Взяв в гвардійській танковій бригаді (подивився у папері: 1-й танковий батальйон 46-ї гвардійської танкової Дністровської бригади), взяв усю свою Батьківщину, а потім - Будапешт, Відень (за що був нагороджений двічі орденом "Красной звезды", плюс ордена за взяття всіх столиць Східної і Центральної Європи). Штурмував і взяв Берлін, а потім повернувся і 9 травня взяв Прагу.

Коли всі пили за перемогу і повернулися до своїх родин, його, як штурмовика, перекинули під Чіту і звідти він почав наступ на Монголію через Китай і переміг японську Квантунську армію. Тобто, він переміг Велику Імперську Японію. Потім був нагороджений орденом за перемогу над Японією. Іронія долі...

Повернувся додому, одружився з Ніною - дівчиною, яка на нього чекала, пішов в УПА.

У 1949 році, коли його дружина була вагітною, був засуджений на 15 років таборів. В звязку з тим, що був героєм війни засудження скостили до 7 років.

Повернувся в західну Україну. І побачив свого сина - Павла. Цей Павло став моїм татом (до речі, зауважу, попри усі "відмазки" і про вимушеність для кар'єри бути номінально членом КПРС мої батьки ніколи не були партійцями і комуністами). Ця світлина: це мій дід - Павло. Мій Герой! і мій Взірець! (І ще... коли потім ветерани (не гебісти і не театральні) ходили ходою (старші люди памятать), то мого діда ніколи до цих шеренг не запрошували... медалями були обвішані груди, але "зек-бандерівень" ніколи не міг брати участь у парадах переможців над нацизмом (ордена і медалі забрати не могли, але поставили його поза війною і поза життям, але... то вже інша розмова...) Він (через мого тата) зробив мене... Він - мій ГЕРОЙ.