Сонечко яскраво світить, вітер зосереджено здуває зиму з вулиць. На засіданні українського уряду обговорюють проблему державного рівня — відсоток відшкодування переходу населення на негазові котли. Звісно, тема важлива й актуальна, але перехід з одного виду палива на інше не потребує зміни самої ідеології в енерґетичній сфері.

Просто зауваження. Минулого року в Сполучених Штатах ціна виробництва кіловата з відновлювальних джерел зрівнялася з ціною кіловата з викопного палива. Нехай це сталося завдяки минулорічним надвисоким цінам і «зеленим» преференціям, але якщо вже технологічні новинки подолали бар’єр вигідності один раз, подолають знову. Галопом у розвинутих країнах зростають відсотки сонячної, вітрової, прибійної, вулканічної та тому подібної відновлювальної енерґетики. У північній Швеції будують енерґонезалежні садиби, в Іспанії величезні сонячні башти, в Нідерландах видобувають енерґію на різниці потенціалів солоної й прісної води, компанія Ґуґл випробовує працездатність вітряка-повітряного змія. Прориви стаються на наших здивованих очах.

Тим часом приватна компанія «Київенерґо» відмовилася виконати розпорядження Київської адміністрації від 7 квітня про негайне відключення опалення. Отак невимушено Ахметов заробляє на комунальниках, постачаючи киянам уже місяць непотрібне централізоване опалення по астрономічних тарифах. На навколишніх київських дахах старенька черепиця ліниво загоряє під майже літнім сонечком. Економія імпортного газу? Ні, не чули. Економити не вигідно, будете жаритися за свої гроші стільки, скільки постачатимемо. А через якийсь місяць гучні кондиціонери напружено охолоджуватимуть помешкання, забираючи з мережі залишки, виробленої на викопному паливі енерґії. Як узимку щедро скидали надмірне тепло, так і влітку витрачатимуть на холод, поповнюючи прибуткову касу енерґетиків-монополістів.

Популістична дрібничковість, як-от перехід на негазові котли та державні програми відшкодування чверті вартості утеплення будинків, при такій кричущій байдужості до витрат у значно більших масштабах це визначальна марка теперешнього керівництва. Децентралізація, відмова від тотального контролю і перехід на незалежні й конкуруючі мережі прямо суперечать тому уявленню про всеохопність системи з одного владного крісла. Уряд цілком задоволений ситуацією з монополіями, це зручно з усіх боків, тільки не з боку ефективності, але цей показник наше суспільство ще не навчилося відображати у виборчих бюлетенях. 

Як і слід було очікувати, програма розвитку сонячної енерґетики в Україні рухнула разом з попередньою владою. Заточена під надвисокий тариф і пріоритети колишньої «сім’ї», вона тепер неперспективна для вкладення грошей. І це саме тоді, коли заміна імпортного викопного палива стала фактором політичної незалежності. Досі 90% виробництва сонячної енерґії знаходиться в руках Клюєва, формально через австрійську фірму. Величезні ферми були побудовані в Криму, давали до чверті струму на півострові, але там російські окупанти їх просто «гоблінізують» через те, що без найвищого в Європі українського «зеленого» тарифу приватні власники нездатні сплатити нові окупаційні податки. Коли ж пішли чутки про суттєве зменшення «зеленого» тарифу по всій Україні, щоб додавити януковичів, у пресі негайно заговорили про продаж «Active Solar» якійсь сінґапурській компанії. Після продажу сліди зв’язків власника з минулою владою загубляться, але вигідна теперішнім можновладцям монополія залишиться, змінить власника, котрий буде спроможний захистити вигідні собі тарифи і в новій Раді, і в новому уряді.

Радикально змінити гру могла б модернізація мереж, перебудова за привабливим німецьким зразком не тільки на постачання, а й на одержання, щоб і дрібні виробники могли продавати надлишок виробленої у своїх господарствах енерґії в мережу. Це абсолютно відмінна концепція самореґулюючої системи дрібних власників, що будується навколо найменших потреб і надлишків, ніж та неповоротка й зрозуміла тільки в авторитарній системі управління роздача владою великого шматка, виробленого монополістом. Можливість продавати в мережу хоч сонячну, хоч здобуту мускульною силою на велосипеді-тренажері енерґію суттєво змінила б усю картину національного ринку. На нині порожніх і занедбаних міських дахах виростали б сонячні панелі, в сільській місцевості застовбичили б вітряки, утеплення стало б цікавити кінцевого споживача, а продавець вимикав би опалення вчасно, а не тоді, коли захоче довипалити залишки у сховищах. Про купівлю газу чи вугілля, що стає політичним питанням найвищого пріоритету кожної зими, можна було б забути назавжди. Енерґетична децентралізація це питання не менш важливе, ніж децентралізація політична.