Блогосфера і соціальні мережі бурхливо відреагували на ухвалення пакету законопроектів, які стосуються невідкладної декомунізації в Україні. Висловлювання в основному були схвального характеру, а деякі, навіть, ейфорічного. Але траплялися й інші точки зору, думки з протилежного ракурсу. І вони теж мають право на існування. 

Вахтанг Кіпіані, журналіст, блогер, дослідник.

Цей день увійде в історію країни. ВР проголосувала за визнання комуністичного та нацистського режимів злочинними, заборонила використання їхньої символіки, визнала учасників збройного антирадянського підпілля борцями за волю України. Це мало бути зроблено ще 1991 року. Коли ще були живі тисячі вояків УПА, учасників Карпатської Січі, членів ОУН, інших формувань, які боролись за самостійність держави. Їм було б приємно, що їх чин пошановано. Це ще не крапка - ще треба буде ухвалити багато рішень, щоб не було спокуси залишити нас зі спадщиною Ілліча-Віссаріонича з невеликим марафетом.

Наталка Діденко, блогер, синоптик.

Важко переоцінити важливість сьогоднішніх законів ВР про борців за нашу незалежність, про заборону комуністичної отруйної пропаганди та відкриття архівів КДБ.

А я, коли прочитала, якось захотіла послухати пісні УПА, серед яких багато, очевидно, патріотичних та з надією на перемогу над ворогом. Але скільки в них людського, любові, суму за мамою, дівчиною. І які тексти, які мелодії! Багато ж було серед них освічених людей, в тому числі й з музичною освітою. 

Невже тим, хто щиро вірив у брехливу пропаганду та вважав упівців примітивними бандитами, ніколи не приходило в голову, що подібний потужний музичний пласт не може бути створений бандитами, хоч примітивними, хоч освіченими. Культура така штука, що виховується поколіннями і лише тоді дає плоди. Важко уявити серед дегенеративних облич сьогоднішніх бандитів, які прийшли на нашу землю, творців чудових мелодій. 

Окрім загальної користі та справедливості цих законів, радію, що культурні традиції часів боротьби за незалежність України стануть одними з цеглин фундаменту для розуміння нашої історії. Особливо для дітей та молоді. Бо з цього фундаменту, з культури, слова та пісні, власне, все і починається.

Volodymyr Yavorskyy

У нас нема парламенту, як органу прийняття рішень. Я не прихильник комунізму і загалом є прихильником цих законів... АЛЕ приймати так звані закони про декомунізацію без обговорення в парламенті, без проходження читань, без можливості подати правки депутатами, без жодних експертиз - це і для мене "перебор"... проекти цих законів були зареєстровані в парламенті лише 3 квітня, а до цього їхня остаточна версія не була публічною... такі процедури прийняття законів є по духу радянськими й комуністичними. Впевнений, що 99 % людей навіть не читали, а що там власне заборонили. Я не кажу вже про депутатів. 

Андрій Парубій, заступник голови Верховної Ради.

Сьогодні звершилася велика історична справедливість. Український Парламент прийняв Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті». 

У своєму виступі я зазначив – 100 років триває наша війна за незалежність з російським окупантом. 100 років тому українські добровольці об’єднані у легіон Січових Стрільців дали перший бій російським окупантам на горі Ключ (у Львівській області). І зараз, через 100 років, українські добровольці зупиняють російського агресора на Сході України.

Закон вперше у новітній українській історії на законодавчому рівні встановлює правовий статус борців за незалежність України у ХХ столітті, закріплює право на надання їм державних та муніципальних соціальних гарантій та визнає на державному рівні нагороди та військові ступені борців за незалежність України у ХХ столітті. 
Символічно, що автором закону є син головнокомандувача УПА генерала Шухевича «Чупринки», сьогодні народний депутат України Юрій Шухевич. Мав честь бути ведучим сесії під час прийняття цього історичного закону.

Слава Україні!

Volodymyr Tsybulko, політолог

Ну що? ОУН і УПА тепер нарешті Герої в країні за котру вони віддали все! Сьогоднішнє визнання Верховною Радою, разом із забороною комунізму із фашизмом, повинен спричинити прорив московських інформаційних шлюзів ще побільше, ніж під час перемоги Майдану... Скажена путіноїдська слина навряд чи нас вже зачепить, але для російського плебсу вона виявиться отруйною....Після сьогоднішнього Чистого четверга процеси деградації ерефії лише пришвидчаться...

Pavlo Moskalenko

Гарний, гарний день!
Моя мрія здійснилася. Мрія з самого ранку оголошення ГКЧП, який мене закрутив у доленосний вир на траверзі Форосу... 
Комуністична ідеологія поза законом у нашій Країні, поруч і разом з нацистською.
Справді Чистий Четвер.
Вітаю всю Україну з цією надзвичайною подією!
Вітаю і дякую Volodymyr Viatrovych за підготовку антикомуністичних законопроектів!

Hanna Hopko, народний депутат

Сьогодні воістину чистий четвер! Український парламент прийняв у цілому чотири історичних закони, на які Україна чекала довгі 23 роки. 

1) 2538-1 "Про правовий статус та вшанування борців за незалежність України у ХХ столітті" віддає шану всім, хто боровся за свободу і незалежність України. 

2) Урядовий проект 2539 "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-45 рр." очищує нашу пам'ять про найтрагічнішу війну минулого століття від комуністичної брехні і дозволить нам разом з усім світом щиро вшанувати загиблих і відзначити перемогу над гітлерівським режимом. 

3) Урядовий проект 2540 "Про доступ доступ до архівів репресивних органів тоталітарного комуністичного режиму 1917-1991рр." передає ці архіви до Українського інститутуту національної пам'яті і робить їх відкритими для всіх громадян. Часи, коли від українців ховали правду про їхню історію, ідуть в небуття. 

4) Депутатський законопроект 2558, співатором якого є також і я, "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки". Цей проект не просто визнає злочинними комуністичний і нацистський тоталітаризм, але передбачає очищення України від усіх символів тоталітаризму, включно з назвами, зображеннями та монументами. Через рік ніяких пам'ятників Леніну і вулиць імені партз'їзду в Україні не буде. 

Після підписання Президентом і оприлюднення цих законів Україна остаточно і безповоротно пориває з комуністичним рабством. 

Велика подяка тим, хто розробляв і підтримував ці законопроекти. Це справді історичний день, значення якого оцінять наші нащадки.

Alex Zavodyuk, блогер, журналіст.

Сегодня Украина сделала еще один шаг от вонючего совкового болота в сторону цивилизованного мира. До конечной цели еще далеко и путь не будет легким, но главное двигаться вперед. Не получится сразу перепрыгнуть из одного мира в другой, но если делать каждый день по одному маленькому шагу, то через несколько лет Украина изменится до неузнаваемости. И изменится в лучшую сторону. Наша задача, как граждан страны, требовать от власти системного движения вперед, а не разовых популистских акций. Мне нравятся дни, когда принимаются серьезные решения и есть что обсуждать и над чем думать.

Жаль, что не хватило духу отменить в Украине 9 мая. 9 мая – это главный миф, на котором держится Мордор, который терзает своими кровавыми клыками нашу Родину, и вольно или невольно, не отказываясь от таких «праздников» мы подпитываем этот миф и сам Мордор. Уверен, что следующее поколение украинской элиты будет смелее и положит конец не самой нашей успешной практике, под названием «и вашим и нашим».

Катерина Мола, журналістка, блогер.

у нас в университете был такой препод по фамилии Ададуров, в миру – просто Адыч. очень смешной чувак с внешностью мистера Бина, который все рассказывал тоном «а потім маленьке звірятко загортає його у фольгу». нашему курсу особенно «повезло», мы были адычфрендли – ни семестра без мистера Бина, он постоянно у нас что-то читал. тут стоит отметить, что любой предмет Адыча был бесполезен – он рассказывал одно и то же каждый раз, не зависимо от того как назывался курс. в конце концов мы сроднились и никто эмоционально не вовлекался – ни мы, ни он. как в долгом браке. НО. у Адыча было одно серьезное достоинство – он был ходячей политической памятью. внимательный читатель прессы, он вел дневник эпохи – «Конволют» или «Захалявна книжечка», которую он не раз с гордостью нам демонстрировал, содержала все сколько-нибудь важные события политической и общественной жизни. аккуратно вписанные мелким почерком вехи, события, курьезы – все было там, в Конволюте, и на любой вопрос по новейшей истории страны у Адыча всегда был готов ответ.

Andrey Lokhmatov, журналіст

Не знаю, противоречивые у меня чувства на счет принятого сегодня Радой закона о запрете публичного использования и пропаганды коммунистической и нацистской символики, публичного отрицания преступного характера этих тоталитарных режимов. Мне говорят: а что, в Польше же запретили и ничего. Во-первых, в Польше на выборах в Сенат в 1989 году "Солидарность" полностью вытеснила Польскую объединенную рабочую партию (99 мест против 1). То есть Польша в силу, мягко говоря, своей нелюбви к коммунизму, одной из первых из него и вышла. И даже при этом обстоятельстве, когда в обществе попросту нет электоральной поддержки коммунизма, Польша запретила коммунистическую символику только в 2009 году. Чтобы это событие не стало для кого-то болезненным - а значит и болезненным для страны. 

В Украине еще года не прошло, как Компартия присутствовала в парламенте. Еще десять лет назад полстраны, грубо говоря, голосовало за коммунистов. 
Я полностью поддерживаю идею скорейшего "выползания" из этого периода "уже не в прошлом, но все там же". Но для этого сегодняшнего решения, мне кажется, еще рано. Как бы не обернулось оно в итоге в обратном свете. И как бы это только на руку не сыграло самим коммунистам. Все-таки в нашей стране все это коммунистическое еще живо, сколько людей все еще живут ним. И все ж мы знаем, что при запрете еще сильнее хочется. 

Михаил Мищишин

Жаль, что этот цирк не сможет продолжаться вечно. В 2015 году немецко-американо-еврейские фашисты объявили себя победителями в Великой Отечественной войне, отменили и запретили коммунистов, день Победы, Красное знамя, а заодно и саму Великую Отечественную войну.

Как говорил один бомж с Майдана, я хочу, чтобы этот праздник никогда не кончался. Но, увы, в один прекрасный день бесплатные бутерброды Майдана закончились. Вот также закончатся и эти Рада, правительство, партии и политики.

В минуты плохого настроения мне будет их не хватать, если честно. Я предлагаю хотя бы один город в Украине оставить нынешним депутатам, их партиям, правительству, блоггерам и СМИ - пусть живут в нем, как знают. Я буду смотреть на них как на аквариум со змеями, жабами, ящерицами, хамелеонами, поправлять их царские короны, в которых они сейчас ползают по Украине, смотреть, как они пожирают друг друга, и думать, какое счастье, что теперь они за стеклом.

75 лет назад очень похоже на нынешнюю Раду веселились немецкие солдаты во время Второй мировой войны. 

Mykola Malukha

Я на 100% уверен, что если бы не российская оккупация и война, Рада бы никогда не приняла эти 4 закона по декоммунизации. Депутаты старались бы не злить Россию, дальше повторяли как мантру об общей истории и памяти.

Но Путин, для которого ВОВ и "Великая Победа" были важными инструментами в геополитике (особенно на постсоветском пространстве), сам же нивелировал их.

То что еще вчера считалось риторикой маргиналов-националистов-фанатиков, сегодня стало общенациональным консенсусом.

Очень важно, что мы разорвали еще один мост. 

Denis Pyatigorets, волонтер, блогер.

Схожее чувство у меня было когда завалили в Киеве первого Ленина. Вот вроде и мелочь, а на душе как-то стало легче. Сегодня снова это чувство. Можно много кричать о том, что это мол популизм и что для наших ребят на Востоке от этого закона никакой практической просьбы - но... Поверьте, в далекой перспективе польза есть! И она огромна! Мое поколение выросло на пионерской зорьке, газете "Клякса" и политинформации по понедельниками на первом уроке. Патриотическое кино, пионеры герои и красивые рассказы в учебниках - как-то все это не очень коммутировалось с тем, что рассказывали мне оба дедушки. Один мой дед - с Урала. Его отца и деда репрессировали. Деда просили отречься от своих, но он отказался. Когда они с матерью просили сказать - куда сослали их родных, сказали что это секрет. Но над матерью Деда сжалился чекист и сказал, куда сослали. Когда они приехали в колонию и попросили встречи - их чуть не посадили и требовали сказать, откуда они узнали. Мать жестоко избили. Она не призналась... Потом война. Дед просился на фронт. Но его не взяли - он из-за болезни был почти глухой. Тогда он пошел работать на завод. Он стал одним из ведущих изобретателей сварки в Украине, другом Патона. Кругом ему уважение и почет. Его сестра - профессор Ленинградского и Колумбийского университетов. Брат - конструктор, спроектировавший половину ледоколов в СССР. Успешные люди по меркам советских времен. И поэтому мне, маленькому, дико было слышать о той, другой стороне советской истории.

Второй мой Дед прошел всю войну. После войны остался в Прибалтике. Потом вернулся на херсонщину. Он до последних дней своей жизни не рассказывал мне о ужасах той войны. Даже когда выпьет. Но о Прибалтике когда-то обронил только одну фразу. "Мы ходили в патрули, а нам стреляли в спину местные". Я тогда недоумевал. Как??? Это ж 46-й год! Почему жители советской Эстонии стреляли в солдата Красной Армии? "Ну мы же пришли с оружием на их землю" - отвечал Дед. "Что значит на их землю?" - не унимался я, - это ж наша земля. А Дед смотрел на меня и молчал. Уже в последний год жизни он рассказал о голодоморе, о зверствах фашистов и РККА, о том, что делали с захваченными немецкими городами, о комиссарах и политруках, о страхе перед репрессиями и беспределе правящего класса. "Я воевал, чтобы вы никогда не видели войны", сказал он мне перед смертью - "но война все равно пришла... Помните, вы на своей земле" - сказал мой Дед в нашем последнем разговоре. 

Без уроков прошлого невозможно построить будущего. Без осознания того, кто мы, и что МЫ на своей земле невозможно построить страну. Поэтому мы обязаны скинуть с себя весь тот груз советской пропаганды и понять, что были и другая история. История, написанная кровью нашего народа.

Ігор Гузь, народний депутат.

Сьогодні зранку дзвінок від ветерана ОУН-УПА, відомої письменниці з Луцька Тетяни Барбелюк з якою знайомий останні п'ятнадцять років. Пані Тетяна була заарештована за підпільну діяльність у 1949 році, багато років пробула в сталінських таборах, в часи незалежної України багато часу присвячує патріотичному вихованню молоді...

Мова була про одне, за ці майже двадцять п'ять років десятки тисяч ветеранів ОУН та УПА так і не дочекалися офіційного визнання державою за яку боролися і через яку терпіли страшні муки в таборах та тюрмах.

І от тільки сьогодні справедливість восторжествувала і парламент підтримав відповідний закон, авторства Юрія Шухевича. Усі люди, які боролись за незалежність у збройних, парамілітарних, підпільних, політичних організаціях чи вели цю боротьбу індивідуально, визнаються борцями за незалежність України.

Слава Україні!

Олександр Снідалов

На мою думку з сьогоднішніх голосування найбільші наслідки матиме визнання УНР та УПА борцями за українську незалежність. Особливо для української спільноти в Польщі.

Вангую шквал публікацій в польських медіа. Разом з колегами з Euromajdan Warszawa спробуємо діяти на випередження - я взявся сьогодні створити довідник "Для друга, поляка, про УПА і УНР". Знаю що ця тема добре розроблена і в польському, і в журналістському професійних журналістських та історичних середовищах. Чого ще бракує, так це систематизації широкого інформаційного калану, для донесення цієї інформації до польської громадськості.

Закликаю усіх зацікавлених долучатись.

Композиція "Сніги, сніги". Лірична, пронизлива пісня, присвячена українським героям - ветеранам визвольного руху. Слова і музика Олександра Смика, виконує Віталій Кононов.

Andriy Kohut

У 2010-2011 рр. команда Центр Досліджень Визвольного Руху розпочала працювати над питанням відкритого доступу до архівів комуністичних спецслужб. Тоді, перспектива прийняття закону виглядала далекою перспективою. Проте ми почали роботу і дякуючи підтримці Міжнародний фонд "Відродження" та Roman Romanov розробляли концепцію того, яким має бути відкрий доступ. Саме дякуючи тому, що ми тоді не зневірилися і не опустили рук ми змогли на сьогодні подати у ВР законопроект і він був, навіть для нас, несподівано прийнятий в цілому. 

Мораль така: робота дає плоди, якщо наполегливо і послідовно працювати. Досвід і знання в перспективі дають результат. 

А закон про доступ до архівів (IMHO) є ключовим серед усіх інших: архіви, що містять інформацію про порушення прав людини не можуть бути закритими. Декомунізація не можлива без відкритості. 

Дякую колегам Volodymyr Viatrovych, Alina Shpak, Yaryna Yasynevych, Igor Kulyk, Ірина Чулівська, Олександр Оксимець, Igor Rozkladaj, Сергій Рябенко, Роман Головенко, Руслан Забілий, Володимир Бірчак, Ivan Patrylak, Ірина Когут та багато інших.

P.S. Тепер попереду важкий процес по реалізації прийнятого і, можливо, внесення змін які напевне виникнуть в ході роботи. Але початок закладено!

Основні тези законопроектів про декомунізацію

Один із ініціаторів законопроектів щодо декомунізації, директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович зазначив: "На цьому дереві з'явилася нова гілочка 2015 — Україна".