Від самого початку було незрозуміло і навіть дивно, чому українські патріоти, зокрема народні депутати Сергій Каплін та Андрій Ільєнко, колишній керівник Фіскальної служби України Микола Гордієнко, Генеральна прокуратура України і т.д. так активно борються з Арсенієм Яценюком і одночасно закривають очі на масштабну корупцію в інших галузях українських реалій.

Зокрема не звертають уваги на те, що недавно Міністр енергетики і вугільної промисловості Володимир Демчишин, на прес-конференції 11 березня ц.р., заявив, що в «Україні нелегально споживається 2 млн тонн нафтопродуктів за рік» (за іншими оцінками, йдеться про 10-15 млн тонн нелегального споживання). У грошах це десятки мільярдів! І ніхто нічого у державі не робить, щоб припинити цю нелегальщину і перевести грошові потоки в бюджет.

Не будучи адвокатом Арсенія Яценюка і не займаючи жодної із сторін, можна констатувати одне: звинувачення у корупції в уряді України, безумовно, мають бути терміново об’єктивно з’ясовані, а результати цього - доведені до відома української спільноти. Водночас обов’язково (!!!) мусять бути розслідувані і припинені інші відомі корупційні схеми, які б в рази збільшили надходження до державного і місцевого бюджетів України. Зокрема, варто розслідувати і ліквідувати згадану проблему нафтопродуктів. І з’ясовувати все варто не публічно, а так, як цього вимагає слідство – без гармидеру, за яким спостерігав увесь світ і робитиме свої висновки про Україну загалом, в тому числі про можливість серйозної допомоги у протистоянні з агресором.

Пора всій владі зрозуміти, що виясняючи у такий спосіб стосунки, всі сторони завдають удару по нашій державі і всіх її гілках влади. Всіх! Навіть по тих, хто зараз «потирає руки» і думає, що тільки вирішує свої особисті амбіції.

На жаль, ніхто із видимих і невидимих учасників сьогоднішнього конфлікту серед політикуму в Україні не відчуває відповідальності за долю держави і нації.

Головне, що в історії Української держави вже були багато подібних прикладів боротьби з нашою державою, її лідерами і нацією. Навіть - в новітній історії України.

Наприклад, не так давно СРСР активно боровся з УПА. Вдавалися навіть до того, що НКВДисти переодягалися у форму УПА і творили безчинства у селах Західної України аби дискредитувати національно-визвольний рух.

Свідки тодішніх подій розповідали, що коли вже ніякі інші методи царської таємної поліції, НКВД, МГБ, КГБ не спрацьовували, радянські спецслужби, як їх спадкоємці, вдавалися до іншого: до тонкощів відпрацювали методи вербування агентів у патріотичному середовищі, або керування «невербуемыми» і несвідомими агентами через третю (і навіть четверту!) особу.

Саме так був вбитий у 1957-му Лів Ребет. Подібно, через агента в патріотичному національному середовищі, був вбитий Степан Бандера в 1959 році. І т.д.

Так радянський КДБ і практично все політбюро ЦК КПРС боролися з Народним Рухом України за перебудову наприкінці 80-х минулого століття.

Так недавно, через агентурну мережу антиукраїнських сил, був дискредитований український президент.

Щось подібне бачимо ми і в ці дні, аналізуючи черговий конфлікт в Україні. І таких прикладів можна наводити сотні. Або й тисячі.

Не секрет, що напрацювання царських і радянських спецслужб успадковані і використовуються спецслужбою нашого ворога. Насамперед використовуються проти України. І так виглядає, що зараз проявилася активна фаза цієї роботи. Адже схоже на те, що теперішній гармидер в українському політикумі влаштовано з ініціативи неукраїнських інституцій. Але - поза волею українських людей. З впевненістю можна стверджувати, що основні дійові особи виходять із щирих намірів і почуттів. Але керуються, на жаль, більше емоціями, а не холодним розумом.

Словом, вимріяні ворогами безпорядки в Україні на сміх усьому світу організовані чужинцями, а реалізовані, як правило, своїми, щирими патріотами. Для кращого ефекту цей гармидер влаштований публічно. Наче не можна було, наприклад, зробити закрите засідання ВРУ, комітетів і т.д., а не влаштовувати публічні «собачі бої» у Верховній Раді України, її комітетах та на кількох телеканалах, як це відбулося 8 квітня 2015.

В усякому випадку, серед іншого, однозначно можна зробити висновок, що ніхто в Українській Державі не почерпнув нічого з нашої історії. Або вперто не хоче цього зробити.

Ще раз наголошую: розслідувати потенційні зловживання в уряді треба невідкладно Але і не можна зволікати з іншим.

Слава Україні!