Війна, яка триває довго, і не завершується нічиєю перемогою, перетворюється на хаос.

Жодні міжнародні рішення щодо Донбасу не спрацюють, якщо Україна не вибудує ефективної протидії російській стратегії війни на Донбасі.

Що це за стратегія?

Російська влада зрозуміла, що приєднання до Росії Донбасу за сценарієм "окупація – проведення виборів – визнання їх результатів в Держдумі Росії", тобто так, як це було в Криму, неможливе.

Отже мова йде про принципову зміну стратегії Росії щодо Південно-Східної України.

Росія перейшла від стратегії окупації частин території України до стратегії хаотизації Південного Сходу України і в ідеалі всієї України. Кінцева мета хаотизації для Росії – доведену до краху Україну легша завоювати.

Якщо окупація означала для Росії намір приєднати території України, щоб потім на них господарювати, то стратегія хаотизації передбачає знищення Росією життєвого потенціалу частин території України, а в ідеалі і всієї України. Росії не потрібна реформована, ефективно господарююча Україна, бо вона становитиме дуже небезпечний позитивний приклад успішної революції для росіян. Тому стратегія Росії нині полягає у знищенні економічного потенціалу України до такого ступеню, щоби завжди можна було показати на Україну, як на таку, яка пішла проти волі Росії, яка захотіла приєднатись до ЄС та НАТО, і натомість зазнала краху.

Стратегія хаотизації Росією України сьогодні полягає у наступному:

1) Всі сфери співжиття Росії та України (економіка, політика, соціальні інститути, взаємодія громадянських суспільств, культура, інформація) використовуються Росією для хаотизації України.

2) Росія продовжує бути генератором глобальної корупції – як щодо європейських країн, так і щодо колишніх радянських країн, зокрема – України.

3) Росія продовжує економічно підтримувати Донбас на мінімальному рівні життєздатності як джерело хаосу: постійні обстріли території революційної України примушують її жити у напруженні та роблять війну статтею видатків з держбюджету, двостороння контрабанда між Донбасом та революційною Україною стає нормою життя, Донбас постає також як джерело корупції для нової революційної влади.

4) Росія продовжує насичувати Донбас важкою та стрілецькою зброєю, військовим приладдям, боєприпасами для ведення млявої війни, яка має тенденцію до періодичного загострення.

5) Росія використовує Донбас як полігон для перевірки нової зброї, нових стратегій і тактик війни.

6) На Донбас також продовжують прибувати російські спеціалісти для організації навчань терористів та засилання їх на території Південно-Східної України, щоб хаотизувати решту України.

7) Із Донбасу в Росію продовжує вивозитися устаткування та документація стратегічно важливих українських підприємств.

8) У публічному дискурсі російська влада продовжує брехати про громадянську війну на Донбасі.

9) На міжнародному рівні Росія використовує проблему для стимулювання світової кризи та для виникнення обставин світової війни. Таким чином Донбас перетворюється на джерело світової хаотизації.

Як Україна може протидіяти переходу Росії від стратегії окупації до стратегії хаотизації?

По-перше, стратегію хаотизації Росією України так само важко довести, як і стратегію повзучої окупації Росією частин України під виглядом її внутрішньої громадянської війни. Це означає, що хаотизацію можна лише аналітично доводити, а не фіксувати у вигляді риторики російських політиків. Хаотизація України це дискурсивно прихована та узагальнено-наочна стратегія Росії. Отже стратегію хаотизації Росії щодо України потрібно офіційно озвучити в Україні. Так само потрібно озвучити контрстратегію України як протидію хаотизації – мир на Донбасі, нова Конституція, реформи. Причому українська влада повинна чітко зафіксувати прямий зв'язок: відродження Донбасу можливе лише після його повної демілітаризації та повного інформаційного контролю над ним України.

По-друге, Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Росією та Україною, укладений 1997 року і фактично зруйнований в 2014-му році анексією Росією Криму і її війною на Донбасі, Україна має денонсувати в односторонньому порядку. Замість цього Договору Україна в односторонньому порядку має запропонувати прийняту парламентом Постанову про ставлення до країни-агресора: Росія – недруг, Росія – агресор, російський народ обманутий олігархічним режимом російської влади, імперія для Росії – це фікція, бо Україна на це не погодиться, дії нинішньої російської влади ведуть до світової війни і до розколу Росії на безліч фрагментів.

По-третє, в цій ситуації всі українці, хто в актуальний момент виступає за підтримку добросусідських відносин з Росією, стають колаборантами хаотизації. Особливо небезпечні такі колаборанти в публічній політиці. Колаборація під гаслом "нам від Росії нікуди не дітися, з нею потрібно співпрацювати" в умовах незавершеної війни є фактично зрадою інтересів України. Щоб співпрацювати з Росією, нам необхідно спочатку закінчити війну, уникнути стимульованої нею хаотизації, досягти з нею миру, повернути загарбані нею території.

По-четверте, всі, хто є невизначеними у своїй ідентифікації між Україною та Росією, створюють те, що має розглядатися як ідентифікаційна хаотизація або свідома дезорієнтація української громади. Відтак всі політики, митці, вчені, експерти та консультанти, що прямо чи опосередковано просувають процес своєї дезорієнтації, мають визначатися – вони з Україною чи вони з Росією. Росія перестала бути сентиментальним минулим, Росія перетворилися на жорстоке теперішнє. Ностальгія за СРСР чи за ліберальною Росією це не привід для зради України.

По-п'яте, не дивлячись ні на що, Україна має продовжувати реформи, посилювати міжнародні контакти щодо війни на Донбасі, продовжувати процес європейської інтеграції, навіть долаючи опір самої Європи.

По-шосте, стрижневим елементом створення нового порядку в Україні є конституційний процес, на якому варто зосередитися.

Зрештою Росії потрібно публічно натякнути – стратегія хаотизації завжди є двосторонньою. Хаос дуже малокерована річ, він має здатність повертатися до того, хто спричинює хаотизацію.