У Києві, біля власного будинку, вбито колишнього журналіста Олеся Бузину. Того самого, що «Вурдалак Тарас Шевченко». В деяких повідомленнях його ще називають «письменником» (добре хоч, не кінорежисером, хоча про знятих ним аж 29 фільмів згадують).

Реакція в соцмережах, де новину на всі лади обговорювали до того, як вона з’явилася в телевізорі,  видалася різноманітною. Хтось, як невтомна й рівним чином недалека  Ірина Фаріон, відверто тішився зі вбивства, хтось навіть знаходив кілька по-людськи теплих слів. 

Розслідування тільки почалося. Тому ми всі зараз перебуваємо в області припущень, котра межує з барвистим і розлогим королівством конспірології та теорій змов. Відома антична максима в повному варіанті звучить так: «Про мертвих – або добре, або нічого, крім правди».  Правда про Бузину не забариться, однак набагато більше уваги привертатимуть пошуки того, кому це вигідно.

Дещо здається надто очевидним. Наприклад, моментальна реакція Путіна, котрому про вбивство доповіли під час чергового телеспілкування з народом, а також те, що перші фото з місця злочину обнародував такий собі Дмитро Філімонов – блогер-провокатор, котрому на московських ресурсах дали прізвисько "адекватніка" – факти, красномовні самі по собі, незалежно від того, хто є справжніми вбивцями.

З другого боку, Бузина аж ніяк не був причетним до сумнівних фінансових  потоків чи до організації Антимайдану, не скидався на хранителя таємниць клану Януковича. Його єдиним капіталом була гучна негативна репутація, зароблена роками інформаційної активності: скандали довкола Шевченка, нападки на Майдан, проросійська риторика. Але з публічного поля він випав давно, згадували про нього мало.

Олег Калашников, убитий за день до Бузини, теж лишився в Києві, жив у небагатому районі, пересувався без охорони і був більше агресивним блазнем і шоуменом, аніж людиною з реальним політичним впливом. Виходить, що обрали обох саме за такими ознаками – не під охороною, не під слідством, легко підійти, ненависні для патріотичної частини суспільства. 

Тобто, з великою ймовірністю до замахів могли докластися націоналістичні «месники», котрі взяли правосуддя щодо вчорашнього правлячого класу в свої руки.

Тоді це означає пришестя в центральну Україну нової напасті: політичного тероризму при повній безпорадності держави.

І ще – версії про слід ФСБ і про міських партизанів аж ніяк не виключають одна одну. Спецслужби добре вміють маніпулювати готовими на вбивство принципалами. 

Кепська історія, як не подивись.