Забута смерть солдата імперії.

16 квітня непомітно минула річниця смерті Олеся Бузини (1969–2015), про яку в Україні не згадали. Не згадав би і я, якби теплого травневого дня, переходячи напівтемний підземний перехід під Кільцевою дорогою, не наткнувся на трафарети із знайомим голомозим профілем і написами: "Бузина жив. Бузина – это ты!" Трафарети були набиті уздовж усього переходу, і всі вони виявилися обписаними не дуже приємними характеристиками дослідника гаремів і Тараса Шевченка.

У християнській традиції не прийнято говорити погано про покійників, і мені не хотілося б її порушувати. Тож постараюся міркування щодо річниці його смерті, що домінують у суспільстві.

В українських соцмережах значна частина дописувачів схиляється до думки, що вбивство Бузини скоєне російськими спецслужбами, щоб збурити масову свідомість під час російсько-української війни. Принаймні з відомих політиків так вважають Анатолій Гриценко, Вікторія Сюмар, Ігор Луценко, Володимир Ар'єв. Здається, найкраще про це написав блогер Денис Казанський, зауваживши, що вбивство Бузини – "калька з убивства Бориса Нємцова". Таким чином, російські спецслужби намагалися розкрутити світовий скандал навколо політичного вбивства, показавши світу, що політичні вбивства С. Юшенкова, Ю. Щекочихіна, А. Боровика, Г. Політковської, О. Литвиненка, Б. Нємцова це не лише російська традиція. Саме політичним убивством назвав смерть Бузини Володимир Путін. Хоча розстріл проросійського публіциста не був схожий на помсту українських правих за українофобські висловлювання, адже Бузина безуспішно намагався провокувати це десять років.

Найбільш імовірною виглядає версія, що Бузина перестав бути перспективним для російських спецслужб. Із газети його вигнали, на телебачення більше не запрошували. Його просто перестали помічати. Україні було не до нього. В Україні йшла війна. Тож на Луб'янці вирішили його списати, сподіваючись, що з цього вибухне публічний скандал і масові заворушення. Але в Росії вкотре помилилися, вважаючи, що Україна – це Росія, і той, хто гине заради Російської імперії, стане героєм в Україні, тому політичного скандалу не вийшло і масових заворушень теж. Бузина просто зайняв своє історичне місце в довгій шерензі українських зрадників після Яреми Вишневецького, Василя Кочубея, Івана Носа, Сави Чалого та сучасних проросійських діячів української історії.