Ще раз про дипвідносини з агресором.

Міністр зовнішніх справ П. Клімкін упродовж останнього часу кілька разів спробував аргументувати позицію Києва щодо доцільності збереження дипломатичних відносин із державою-агресором.

Аргументи зводяться до такого:

1. Розрив відносин означатиме евакуацію диппредставництв, що ускладнить допомогу громадянам України на території РФ, наприклад, Н. Савченко.

2. Такі дії ускладнять роботу тристоронньої контактної групи.

3. Гібридна війна не передбачає можливість діяти в традиційний спосіб. Треба винаходити якісь гібридні форми відповіді на неї.

Розберімося по черзі.

1. Наявність дипломатичних представництв України в Росії ніяк не сприяє Україні в питанні захисту інтересів наших громадян, включно із Н. Савченко. Просто правова система Росії наплювала на право, тому від українських дипустанов мало що залежить.

А чому замість абсолютно нереалістичного завдання захисту прав та інтересів громадян України в Росії українській владі не закликати наших співвітчизників в Росії повернутися на Батьківщину і зробити свій внесок в оборону своєї країни? Чи це не було б чесніше і моральніше?

Розірвавши дипвідносини, Україна, відповідно до усталеної практики, може укласти домовленості з третьою державою про представництво наших інтересів в Росії, включно із консульськими.

2. Не біда. Знайдеться інший формат. Воювати до переможного кінця не збирається ніхто, включно із Путіним. Немає такої можливості і в терористів на Донбасі. Разом з тим, можливо втрата цього формату консультацій та переговорів дозволить таки українській владі перегрупуватися, знайти кращих переговірників і кращу переговірну тактику.

Загалом теза, що відсутність дипвідносин є перешкодою для переговрів – це відверта брехня.

Також дивною є поширювана МЗС України теза, що в разі розриву дипвідносин усі контакти з Росією можуть відбуватися лише через посередників. А зараз що? Чим є женевські, нормандські, мінські та інші формати – як не переговорами через посередників? Чесно кажучи, я навіть менше хвилююся, коли знаю, що за українськими перемовниками хтось спостерігає, бо з такими навичками аргументування скоро вестимемо переговори про Львів.

Не тристороння контактна група зупиняє війну – тож і переживати немає за що.

3. Гібридна війна тим часом має цілком негібридні наслідки – втрата територій і загибель українських громадян. Закон «Про оборону України» описує цю форму війни як збройну агресію і пропонує відбивати її цілком конкретними негібридними методами. Із позицій права – це абсолютно в інтересах України якнайшвидше сформувати базу для сприйняття подій останнього року не як до «конфлікту в Україні», а саме як до конвенційної (звичайної) війни.

А тепер про те, про що міністр мав би знати, але промовчав.

Розрив дипвідносин дозволить зробити перший крок в напрямку формування відносин між Україною і Росією у форматі жертва агресії – агресор.

Це важливо з точки зору міжнародного права і моралі.

Видворення російських дипустанов з України змусить Росію цілком перевести на нелегальні форми відстоювання своїх інтересів в Україні. Це розв’яже руки українським правоохоронцям і суспільству. Будь-що російське перетвориться на нелегальне і заборонене.

Ну, і яким би гібридним не було мислення міністра Клімкіна, є цілком очевидна річ – дипломатичні відносини існують і розвиваються лише між державами, які прагнуть мати дружні стосунки. Невже Порошенко з Клімкіним переслідують таку мету?

Мені здавалося, що зараз перед нами стоїть інше завдання – захист Батьківщини, а не дружба з Росією.