Так, гроші і влада – випробування, але дехто у Житомирі застряг у цьому життєвому екзамені. Це відомі і поважні люди, як вони себе вважають.

“Головне не віддати кредит, а взяти його”, - їхнє кредо. “Кредитні” діячі встигли пришпилити на лацкани піджаків депутатські значки, розвішати у кабінетах грамоти-подяки-відзнаки, всістися в тачки преміум-класу, ну і “пару капєєк” жбурнути на благодійність і присвоїти горде звання волонтера. А правда і борги чатують і чатують.

Пригадую розмову про одного такого скоробагатька і без 5 хвилин нардепа з його колегою по партії.

“Він уже стільки намутив і готовий відсидіти строк, ніж відповідати за скоєне. Але мусить далі іти”, - співчуває, кривлячи мармизу, тому лисому багатію.

Коли на твоїй шиї не одна, а багато корупційних схем, заручником ситуації стати найпростіше, але ще важче виборсатися з халепи, вмощуючи дупку у джип чи хизуватися перед такими ж “Харлеєм”, скажімо.

Або ось ще один обранець, за яким ганялися, як вони думали раніше, друзі. Кредит “під дружбу” не виправдав довіри. Той шкодує, що пересів на “Мерс”, але позбавитися аксесуару не може, бо ж перед пацанами незручно. Ще один будівельник-гедоніст на запитання, коли віддасть позичене і чого взагалі, будучи “у шовках”, курсує по місту на “Рейндж Ровері”, мичить: “Нуууу це ж статус”.  

І ось мить моралізаторства. Так, не личить їм на роверах ганяти чи їздити на тролейбусах, де кондуктору байдуже до статус-кво, хіба проїзд для депутатів безкоштовний. Ніколи не забуду семінар у Будапешті, де європейські парламентарі по-доброму тролили наші розцяцьковані візитки або ознаки приналежності до “вищого” світу.

А ще прошу дуже не ображатися на мене, якщо хтось розпізнав себе у цих вельми правдивих філістерських образах.