2жовтня 2012 року Голосіївський районнийсуд у місті Києві засудив Дмитра таСергія Павличенків до довічногоув`язнення та до 13 років позбавленняволі відповідно. Своїм рішенням судвизнав їх винними у вбивстві суддіШевченківського районного суду СергіяЗубкова.

Коротко нагадаємо цюісторію. Суддю вбили двома вогнепальнимиі трьома ножовими пораненнями в серединіберезня 2011 року. Інцидент трапився насьомому поверсі 25-поверхівки наГолосіївській, 13, де жив Зубков. ВбивцяЗубкова заїхав у будинок з напарникомна інвалідному візку. А коли суддя зайшову будинок, його застрелили біляліфта.

Через кілька днів після цьогозатримали підозрюваних - батька і сина- Дмитра і Сергія Павличенко. За рік доцього Сергій Зубков виселив їхню сім'юз квартири в самому центрі СтарогоКиєва, прямо за Володимирським кафедральнимсобором (вул. Івана Франка, 33/34), прийнявширішення на користь комерційної структури- нідерландської компанії «ГоойоордБ.В.».

В зв'язкувинесеним вироком сім'ї Павличенків,ми вирішили поспілкуватися з захисникомзасуджених — Тетяною Шевченко.

Післяоголошення вироку, Ви зазначали, що судвикривив більшість доказів. Що саме іяким чином?

Було шість очевидців.Всі прийшли в судове засідання і ніхтоне опізнав. Частина очевидців кажуть,що вони просто «не можуть» опізнати, ачастина очевидців сказали, що це невони.

Один з них навіть сказав, якбицій людині (Дмитру Павличенку - авт.)добавити вісім кілограм ваги і одягнутиту ж шапочку, то він все одно був би несхожий на вбивцю. Незважаючи на це, судпише в вироці -  свідки на сто відсотківне впізнали, але один із свідків каже,що чимось він та й схожий.

ПотерпілийНаумець зайшов в судове засідання івідразу сказав: «Я його ніколи невпізнавав. Ні по голосу, ні по очах. Цене він, той був вищий, у того був боксерськийніс, у нього було побите віспою обличчя».

І його вже викручували:

- Хоч чимось вінсхожий?

-  Ну, може чимосьта й схожий.

У вироці написано — Наумець сказав, що він «чимось»схожий.

Було впізнання на попередньомуслідстві. Проведено як годиться, увідповідності до вимог закону, Наумецькаже: «Не впізнаю, тут його немає». Ачерез три дні з'являється такий маленькийпротокол, де написано, в якому Наумецькаже: «Ви знаєте, я його не впізнав, аленасправді я його впізнав, це був він,але мені було страшно».

І цей протоколпідшитий до матеріалів справи. ПотерпілийНаумець прийшов в судове засідання ісказав: «Я його не впізнавав ніколи, тойпротокол я підписав, бо мене слідчийзмусив це зробити»

І коли суддязапитала:

- А як він вас змусив?

- Він на мене давив

А як він на вас давив?

А  так як ви на менезараз давите.

Суд з самого початкузайняв такий обвинувальний уклон. Вмене таке склалось враження, що суд нехотів встановити істину, а хотівобов'язково посадити Павличенків. Все.Оце було завдання суду.

Також згодом виявилось,що замість потерпілого Наумця слідчийдопитував когось, писав — НаумецьОлексій, а говорила інша особа — братйого якийсь, якого ми в очі не бачили. Ів судовому засідані Наумець сказав, щопідписи не його.І суд погодився з цим,і з тим, що допитував не того, когопотрібно, і з тим, що примусили йогодавати покази. Суд з цього приводу винісокрему ухвалу.

А що з експертами?

Прийшовексперт Захарченко - криміналіст, якийбув присутній при огляді місця події.

Його питають:

 - Ви там знімалиякісь відбитки пальців  чи слідикрові, вилучали якісь докази?

А він відповів так:

 - Я там був, але янічого не знімав і нічого не вилучав.

 - А хто? -  йогопитають.

Каже:

 - Я не бачив.

 - Чому ви цього неробили?

  -Тому що слідчімене до цього не допускали.

- Але ж ви протоколпідписали?

- Підписав.

- А ви його читали?

- Я його не читав.

- А навіщо підписали?

- Ну, якщо старшийгрупи вважає, що я - член групи, то япідписав.

Невже так і сказав?

Ярозказую покази слово в слово. Суддя жу вироці пише — допитаний в судовомузасіданні в якості свідка експертЗахарченко підтвердив, що огляд місцяподії  і доказів проводилось увідповідності з вимогами до закону.

Начому тоді базувався вирок Голосіївськогосуду? Експертиза ідентифікувала частинуслідів, як такі що належать Павличенкам?

Намзараз кажуть, що були інвалідна калясказ коробкою, в якій була купа мотлоху іначе на цьому мотлосі були сліди відбитківпальців.

...і кров?

Ні, не кров.Не потрібно плутати. Суд також плутаєі пише — кров. Були ДНК-профілі, а вониможуть бути від слини, від поту, відінших продуктів виділення людини.

Цепросто інвалідний візок, який не маєжодного відношення до вбивства. Візкомніхто не вбивав.

Для чого він тамз'явився з цим мотлохом? Я до цього часуне розумію.

Суд пише, що цей візок зцим мотлохом полегшив злочинцям приховатизлочин. Яким чином?

У мене таке враженняскладається, що той візок був привезенийтуди спеціально, щоб там були якісь речіПавличенків.

У Павличенків до цьогоробилося декілька обшуків у квартиріі до цього (до вбивства  судді СергіяЗубкова - авт.) вивезли все майно зквартири. От якийсь сценарист і привізотой візок. Мені до цього часу ні слідчий,ні суд не пояснив, яка роль цьоговізка.

На місці злочину - сьомийповерх, де вбили суддю Зубкова - на місцізлочину не знайдено жодних слідівПавличенків. Наче Павличенко ногу розбиві там крові  мало би бути повно. Чомуж тоді не знайшли крові Павличенка? Івідбитків пальців там не знайшли,незважаючи на те,  що вся ця картинарозгорталась саме там, на сьомомуповерсі. У нас є перший поверх, де стоїтьінвалідний візок, де купа мотлоху, і оттам є сліди Павличенків.

Чи невикливає сумнівів, що цей візок спеціальнотам залишений, тому що там є слідиПавличенко? Колись мені слідчий казав,що вбиці хотіли вивезти труп суддіЗубкова. Яким чином? О шостій годинівечора, через конс'єржа, коли в дворіповно народу. Це ж абсурд .

А потім,якщо хотіли вивезти, то чому не вивезли?Ліфтер і замначальника ЖЕКу засталивбивць вже тоді, коли труп Зубкова бувуже витягнений до чорного входу і тамзалишений.

Коли його вбили ще жнікого не було, то що ж заважало вбивцямпосадити у візок тіло і вивезти. Длячого цей візок? Якщо вбивця йдевбивати, то він що хоче, щоб на ньогоякомога менше уваги було звернено. Аколи заходить людина з інваліднимвізком, то вона апріорі привертає досебе увагу. Чому? Як часто ми зустрічаємолюдину з інвалідним візком? А тут приїхалалюдина з інвалідним візком спеціальнодля того, щоб на неї звернули увагу...

Тількина інвалідному візку, який немає жодноговідношення до вбивства, який не єзнаряддям вбивства, який, на мою думку,ніяк не полегшив їм це вбивство і ніякне допоміг би скрити сліди вбивства, а навпаки, є слідиПавличенків. Коли Павличенка допитувалив якості підозрюваного  і коли начебтовін визнав свою вину, чому ж тоді про цене запитували? Навіщо той візок, навіщотой мотлох там, який весь час нампредставляють як докази?!

Щодо мотиву помсти.Вища рада юстиції мала розглянутипитання щодо звільнення Сергія Зубковаз посади.Тобто його могли б покаратизаконним шляхом, знявши з посади, чи бувтоді сенс Паличенкові мститись, вбиваючисуддю?

Суддя Сергій Зубков винісрішення не користь Павличенків. Зрозуміло,що вони були незадоволені, засмученідуже. Я згодна з цим. Але в суддах щоднявиноситься десятки рішень, є десяткилюдей, які незаловолені рішенням ісуддею. Якби це було мотивом помсти, тоскільки б у нас вже було вбивств. Уб'єшти суддю, не вб'єш, але буде інший суддя,який винесе таке ж рішення. Це нічогоне дає.

Для того, щоб з мотивів помстивбити суддю, мені здається, людина маєбути або дуже нервова, або несповнарозуму.

На моїй памяті тільки одинраз я бачила, що громадянин кинувся насуддю в його кабінеті. Це було  раптово,коли людина перебувала в стані афекту.

Ав цій ситуації рішення щодо Павличенківбуло винесене ще в квітні 2010 року. Пройшовцілий рік. Дмитро Павличенко за цей часпише апеляційну скаргу, він пише скаргув дисциплінарну комісію на дії суддіЗубкова, пише скаргу в прокуратуру тадо омбудсмена. Більше того, він даєпрес-конференцію, про Зубкова говорить,він в Інтернеті пише про нього. А за тридні до вбивства Зубкова  громадянинПавличенко отримує листа про те, що йогоскарга розглянута на дисциплінарнійкомісії і що Зубкова викликають, і будутьвирішувати питання щодо того, щобпозбавити його права бути суддею запорушення суддівської присяги.

Тодівиникає питання: навіщо все це булоробити, щоб потім вбити? Навіщо булопридавати публічності свій конфлікт зсуддею і після цього піти вбити?

Людинаж має бути несповна розуму, або в станіафекту. Стан афекту пройшов давнимдавно.

Ви вірите в те, що ДмитроПавличенко втягнув у цей злочин свогосина?

Ніколи в житті не повірю. Нуякий розумний батько таке зробить? Ав нас немає підстав говорити, що Павличенконе такий. Так, він складна людина, віннезручна людина, тому що він боретьсяза свої права. Він постійно пише скарги,але це ж його конституційне право. Єлюди, які пишуть скарги, а є люди, які непишуть і складають руки. Я не знаю, хтоз них розумніший, але виявляється - ті,хто не пише скарги.

Тому що навіть у вироцісуддя написала — це міг зробитиПавличенко, тому що він пише скрізьскарги. Настільки потрібно бути немудроюлюдиною, щоб у вироці суду написати, щоце негативна риса Павличенка, що вінскаржиться. Це наше конституційне право,а з цієї справи виходить, що не пишискарги, тому що якщо ту особу, на діїякої ти пишеш скарги, хто-небудь вб'є,то сидіти будеш ти.

Отже, суд засудивПавличенка старшого до найвищої мірипокарання на основі неоднозначнихдоказів. Що це може означати? Суддівськасолідарність?

Мені би хотялося,щоб на цей раз судді виявили суддівськусолідарність. Але прояв суддівськоїсолідарності насправді мав би виявивсяб в тому, щоб вони забажали докластимаксимум зусиль для того, щоб знайтисправжнього вбивцю. Оце був би проявсуддівської солідарності .

Щодовироку Голосіївського суду мені дужехотілося б, що це була б просто судовапомилка, мені тоді було б легше цеперенести, однак, виходячи з того, щодійсно були спотворені навіть показисвідків у судовому засідані і виходячиз того, як вівся судовий процес зобвинувальним ухилом, я навіть боюсяназвати це судовою помилкою. Це вже непомилка, це якась спланована акція протиПавличенків.

Мені не хочеться такдумати. Якщо так думати, наступає якасьбезвихідь. Приходять думки, що ми всімаріонетки в руках нашої держави — миневладні над своєю долею, ми невладнінад собою взагалі. З нами що хочуть, теі роблять.

Ми беззахисні. Меніне хотілось б так думати, бо якщо такдумаєш, тоді не знаєш, в що вже вірити,тоді треба йти тільки до Бога.

А наяке рішення суду сподівалисяпідсудні?

Дмитро Павличенко меніказав, що навіть речі свої зібрав. Я— адвокат чесний. Я йому весь час казала,що по поведінці судді я бачу, що будевирок. У нього була якась надія, він меніказав: «Знаєте, як прислів'ї - дуреньдумкою багатіє».

Звичайно ж, надіяякась в мене залишалась. Звичайно, невиправдання, але, принаймні, думала, щовідправлять на дорозслідування.

Але ж з іншого бокусудді, оголосивши вирок на основі такихнеоднозначних доказів, судді знову жтаки наражають себе на небезпеку

Вонивсі дуже молоді люди. Мені їх шкода. Меніби хотілося, щоб вони зрозуміли, що неварто чинитипроти своєї совісті. Томущо мені все ж таки здається, що цеколи-небудь якось відобразиться наїхній долі.

Однак, я навіть нехочу говорити, що вони наражаються нанебезпеку. Я навіть не хочу про це думати.Мені просто хотілося, якщо вони вирішуютьлюдські судьби, щоб вони були трошкимудрішими.

Коли буде поданаапеляційна скарга і на коли приблизнобуде призначено її розгляд?

Апеляціюя ще подала 8 жовтня, проте інший адвокатще не подавав апеляції. До 17 жовтня вінмає подати. А там чимало томів — це требавивчати, потім Дмитро Павличенко написавзаяву, щоб його ознайомили зі звукозаписомпроцесу, я з понеділка (15 жовтня -авт.)поїду з ним знайомитись з звукозаписом. 

Тобто, це трошкизатягнеться. Гадаю, на місяці два.

Ми готові йти доВерховного суду, до Європейського судуз прав людини. Проте, це після касаційноїінстанції.