Для мене найкрасивіша історія про буревій Сенді про те, як жителі Нижнього Манхеттена зібралися довкола машини Аль-Джазіри, з якої та передавала сигнал, щоб підзарядити свої мобільні телефони.

 Вечір. Я повернулася до Нью-Йорка наступного дня після шторму. "Ти побачиш геть інше місто," – пишуть друзі.

До них у Грінпоінт перебралися знайомі, чиї домівки у прибережних районах Брукліна затоплені. Південь Манхетена у темряві.

Метро не працює.

Замість нього автобуси, на які чекають неймовірно довгі черги. У Нью-Йорку найменший відсоток жителів США, які користуються автомобілями. Інакше місто б стояло в заторах. Власне це відбувається зараз. Підходить автобус і люди заходять спокійно без жодної штовханини. Автобуси цього вечора безкоштовні. Кілька людей зайшли до забігайлівки навпроти зупинки.

- Вам що?

- Та ні, ми просто погрітися. Там зимно

- Звісно, звісно. Та й ти нікуди не йди, – звертається до мене продавець. – Там справді холодно.

І без того тиснява, а я ще й з валізою, але чомусь вибачаються всі інші.

Ніч. Хеловвін. Для американців справді одне з найважливіших свят. Цього разу вирішили відзначати скромно. Вечірки в закладах у своєму районі, та й дозволено без костюмів.

Ранок. Гугл показує, що дорога в Манхеттен, яка б зайняла 15 хвилин, триватиме 2 години. Пішки так само. Велосипед усього 25 хвилин, але тут ще немає системи оренди велосипедів, як у Вашингтоні. Усі місцеві в соцмережах діляться повідомленнями про розклад транспорту.

Вирішую йти пішки через міст Вільямсборо. Welcome to the Dark Side (Ласкаво просимо на темну сторону) – жартують ньюйоркці. Світла немає до 34-ї вулиці, тому весь південь ніби вимер. Все ж на автозупинках черги.

Десь після 24-ї з'являються забігайлівки біля яких черги – люди підзаряджають свої телефони та ком'ютери.

Ще довша черга – за кавою. Місцеві не зраджують собі і купують каву там, де найкраща в районі, а не в Старбаксі, де черга трохи менша. Адже для ньюйоркців Старбакс сьогодні – як МакДональдз в Україні. Усюди, де є світло – чи це маленький ресторанчик чи дорогий готель – крізь вікна видно купу народу з комп'ютерами.

Я не встигаю все фотографувати сама, адже запізнююся на зустріч. Майже дві години пішки хай і погожим ранком чимало. Навіть дуже важливі люди, зустрічі з якими призначалися похвилинно (9:45, 10:00 чи 10:15) кажуть – не поспішай, ми знаємо, що з Брукліна дістатися важко. Дуже дивно – на всій цій величезній території не працюють мобільні телефони.

День. Вибираюся вище. Буревію як не було. Усі щось купують. Такий розподіл чомусь викликає неприємні відчуття. Черга у магазин Apple. Там купа ком'ютерів із безкоштовним інтернетом, тому люди шлють свої імейли з моделей для демонстрації.

 Центральний парк закрито – прибирають завалені дерева. Хоча він виглядає як завжди пасторально.

Напроти – ось цей кран, що мало не завалився.

Вечір. Повертаюся через інший міст Квінзборо. Гуглмапа показує кілька миль і півтори години. Автобуси ходять, але надто великі черги. Люди їдуть додому на скейтах, роликах, лонг-бордах. Якійсь дівчині стало зле. Зібралася група людей, щоб допомогти. Не знала, що в Нью-Йорку можна пройти 40 хвилин не побачивши, ані душі. Це Квінз. Вулиця імені Ван Дама огидна.

Індустріальна зона. Лише вантажівки, будинки з забитими вікнами. На підошвах протерлася дірки. Телефон сів. Я так само читаю й пишу "апдейти" з хештегом #sandy. Twitter – точно міні-агенція новин. Мені прикро, що так багато уваги приділено буревію у Нью-Йорку. Його наслідки на Кубі, Гаїти та Домініканській республіці жахливіші. Але там немає журналістів, а отже – немає катастрофи.

Виправдовуюся: я б писала з Гаїті, але ж я не там, а у Нью-Йорку, тому можу розповідати лише про те, що бачу на власні очі чи чую від знайомих.

Мене питали, чим займаються активісти Occupy! Рух не вмер, просто кожен займається своєю маленькою справою. Хтось веде кампанію проти студентських боргів на освіту, інші готують підручник, який би навчив американців не жити в кредит. Інші борються з однією із Trinity Church, яка є одним із найбільших землевласників у Нью-Йорку і давно перетворилася на компанію-орендаря. У Вашингтоні активісти Occupy Monsanto ведуть кампанію проти одного з найбільших виробників їжі з ГМО. У Чикаго – відвойовують комунальний центр для заробітчан-імігрантів. У Вісконсині ось уже півтора роки в обід на центральній площі збираються представники профспілок и співають пісень, виступаючи проти скорочень. У Неваді – закликають громадян переводити гроші до маленьких приватних банків замість конгломерацій.

Під час буревію нью-йоркські активісти першими почали доброчинну кампанію "Окупуй Сенді". Вони збирають пожертви, поширюють повідомлення для тих, кому немає де ночувати, митися, користуватися електронними приладами.

Найбільше – поширюють інформацію про всі ті місця, куди не добралися рятувальники. Та критикують владу за те, що вона забула про райони, де живуть найбідніші, зокрема Рокавей та Стейтен айленд. Ось можна переглянути нашвидкоруч створену волонтерами сторінку в Інтернеті, на якій координується допомога.

Метро частково працює та ще й безкоштовне. Тож їду на Стейтен айленд, щоб на власні очі побачити як самоорганізована ця допомога і чим не віртуально займаються люди з Occupy.

Кандидати в президенти відновили кампанію. До виборів 4 доби. Буревій на користь Обамі. Знайдеться хтось, хто скаже, що його теж зорганізували політтехнологи, ФБР та ЦРУ.

Величезна подяка активістам Occupy Jenna Pope та Giles Clarke за надані фото

 Наталя ГУМЕНЮК