Ось цей текст, який надруковано на "Просторі свободи": 

3 листопада 1937 року в карельському урочищіСандармох було розстріляно Леся Курбаса, Валер’яна Підмогильного, МиколуЗерова, Миколу Куліша та інших найяскравіших представників українськоїкультурної еліти.

Убивства здійснено «на честь двадцятої річниці ВеликоїЖовтневої соціалістичної революції». Вирок виконав майор НКВД Матвєєв. З 27жовтня по 4 листопада 1937 року він, переважно власноруч, убив пострілом вголову 1111 політв’язнів Соловецького табору. Серед них - 290 українськихмитців, письменників, учених, священнослужителів та державних діячів.

Переважну більшість із них убито 3 листопада.

Так комуністичний режим знищивеліту української нації.

В Сандармосі обірвався земний шлях геніального режисера ЛесяКурбаса, драматурга Миколи Куліша, літераторів Миколу Зерова, Мирослава Ірчана,Григорія Епіка, Павла Пилиповича, Валер’яна Підмогильного, Михайла Ялового,міністра освіти УНР Антона Крушельницького, академіків Матвія Яворського таСтепана Рудницького й інших визначних українців.

Частину розстрільного списку опублікувала газета«День», а радіо «Свобода» розпочало спеціальнийпроект, присвячений пам’яті українців, убитих у Сандармосі.

Загалом же за 15 місяців масового терору в 1937-38 роках вСРСР було ув’язнено чи депортовано понад 2 мільйона людей, з них 682 тисячірозстріляно. В Україні було знищено всіх, хто міг розвивати національнукультуру чи бодай теоретично чинити опір режиму, і кого не встигли знищити підчас війни 1917-22 років, репресій 1930 і наступних років і геноциду 1932-33.

Короткі цитати, звичайно, не дають уявлення про те, щозначили ці люди для України, але відтворюють їхній дух.

Згадаймо їх, вдумаймося в їхні слова.

Україна відбудеться лише тоді, коли ми крізь 75-літню прірвупочуємо і зрозуміємо їх, і понесемо цей дух творчості і свободи далі вмайбутнє.

Лесь Курбас, розстріляний в урочищі Сандармох 3 листопада1937 року

зі щоденника

«Я все таки вірю, що останнє слово скаже та моячастина, яка вміє бути свідомістю моря, хмар, гір нації, людини взагалі.Сказано десь: досягнена на підйомі ступінь осяяння не пропадає. Вона навікинаша власність. Навіть у калюжі вона до нас повернеться. На її світло ми будемойти — навіть наосліп і навпомацки. Бо те, що просовує нас — це бажання вищогостану. Всі сили, всі мислі, кожен атом звертається на нове опануванняанархічною республікою моєї індивідуальності під одним кріпким гаслом: дійти дотого самого високого, на яке здатен я. В першу чергу — дійти до тривання натому рівні, на якому я робив кращі вчинки свого життя — і морального, ітворчого мистецького характеру.

Скільки можливо — і скільки треба, щоб (здобути) вищуступінь свідомості і осягти вищий її вияв.

Цього хочу і цеглину за цеглиною складатиму знову на будівлюсебе, як тарана в житті, як клітину вищої свідомості»

Микола Куліш, розстріляний в урочищі Сандармох 3 листопада1937 року

з п’єси «Народний Малахій»

Малахій:

— Негайно потрібна реформа, найнегайніше, кажу, бо бачите, що робиться злюдиною, бачите?(Показав на бабу-прочанку, що закуняла на стільці ітихенько хропла.) Бачите? Чуєте? Тільки що ввійшла у свій раднарком — івже заснула! Наочний приклад до негайності реформи — ось... Покличте сюдиголову РНК! Тільки, будь ласка, мерщій. Це буде цікаве й повчающе видовище:найкращий син народу, голова РНК, розбудить у себе в комендатурі найтемнішийелемент з того ж народу, в присутності реформатора з того ж таки народу... Одрузі! Голову мерщій! До речі, й фотографа покличте!..(Замріяно.)Увійдеголова, торкнеться її... Між іншим, скажіть, щоб не забув він булаву взяти, бодо голови треба й булави... Увійде, торкнеться булавою й спита: хто ти,громадянко, що прийшла й заснула?

Баба:
(прочулася)

— Агапія Савчиха я! Підбилася, голубе, — йду в Єрусалим.

— Куди? — перепита голова.

— В Єрусалим або на Ахон-гору.

— Темна ж ваша путь, громадянко, й непрогресивна! — скажеголова.

— А темна, голубе! Така вже темна, що йдеш і не знаєш, чи єтуди путь, чи нема — і ніхто не зна. Казали на селі у нас люди, що буцімтосовіцька власть у турків гроб Господній вторгувала і дорогу говільникамрозгородила, та чи так же воно?..

— О люди, люди! — скаже голова і додасть вельми ввічливо: недо Єрусалиму тепер треба йти, а до нової мети.

— До якої ж, голубе?

— До якої? До вищезазначеної, великої, № 666006003, голубоїмети... Тоді вернеться громадянка назад, на своє село, і, йдучи,проповідуватиме слово нове й благокрасне.

Михайль Семенко, розстріляний у Києві 23 жовтня 1937 року

«Шукачам щастя»

Ви, що шукаєте щастя
Іви, що вбачаєте у ньому привид.Справа в тому, що вам важкорозібраться
І тому так багато кривд.
Люди, ви страждаєте,
А який близький і істотний вихід.
То ви мучитесь, що нічого не маєте,
То вам досить крихіт.
Ах, я знаю слово, магічне слово…
Воно ясніше сонця і чорніше тьми.
Люди! Щастя з вами, і як мало дляцього мови:
Будьте людьми!

Микола Зеров, розстріляний в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року

«Чистий четвер»

Свiчки i теплий чад. З високих хор
Лунає спiв туги i безнадiї;
Навколо нас — кати i кустодiї,
Синедрiон, i кесар, i претор.

Це долi нашої смутний узор,
Це нам пересторогу пiвень пiє,
Для нас на дворищi багаття тлiє
I слуг гуде архiєрейський хор.

I темний ряд євангельських iсторiй
Звучить як низка тонких алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи.

А за дверми, на цвинтарi, в притворi
Весна i дзвiн, дитячi голоси
I в вогкому повiтрi вогкi зорi.