Ми можемодивуватися здичавінню традицій вУкраїні. Але в Польщі теж існує ймовірність,що журналістів замінять псевдожурналістськівироби. Маємо перші ознаки.

Останнім часом у Сеймідоводилося бачити лобістів (чи колишніхлобістів), піарників (чи колишніхпіарників), що носять значки із написом"Преса". Не знаю, що вони роблять упарламенті, але вони точно не єжурналістами. Той, хто був лобістом,працівником PR-фірми, прес-секретарем,чиновником чи політиком – перед ниминазавжди треба зачинити двері допрофесії. Це правило завше діяло. Сьогоднівже не діє.

А не діє через те, щожурналістика стала слабкою й бідною.Про видавців тепер кажуть не як пролюдей, які хочуть показувати дійсністьі пильнувати за руками влади, а як простарців із кривою душею, що сидять нааліментах.

- А твій тобі вже заплатив?

-Так, а твій?

- Наразі половину, алепообіцяв, що решта буде після 15-го.

Журналістибояться братися за складні теми, бо немають упевненості в тому, що "старецьна аліментах" заступиться за них усуді, а у випадку притягнення довідповідальності їм доведеться платитиіз власної кишені. Над нами висить 212стаття кримінального кодексу, статтяпро наклеп, за якою кожен журналістумить може перетворитися на злочинця.

Нехочу проливати крокодилячих сліз, бонаше середовище вважає, що воно маєдостатньо підстав бити себе у груди. Мизаполітизовані, поділені, неабиякрозумні. Сьогодні багато хто з нас неможе дати собі раду в умовах кризи. Але– я в це вірю – ми не є корумповані, мивсе ще вважаємо, що отримуємо зарплатнюза те, що контролюємо владу, бізнес-середовище,політиків. І говоримо про все так, як єнасправді.

Павел Решка, польський журналіст