Скандалдовкола «підписання договору проінвестиції у будівництво LNG-терміналуіз потужним іспанським інвестором»показав, що українська сторона уклаладомовленість на понад мільярд невідомоз ким, сама заплуталась у тому, зким і що вона підписувала, та плутаєпокази, посилаючи на технічнінепорозуміння. Крім того, останняверсія ситуація виявилася такою, начебтовід імені потужної іспанської компаніїпідписав незрозумілій фрілансер-консультант,який на них не працює, а лише щось тамрадить, і «самвирішив, що може підписати документи».Як казав відомий парламентськийдиригент: «Оцініть красу гри!»

Угоду понад на мільярдвід імені потужної іноземної компаніїпідписує той, хто навіть не є їїспівробітником, сама компанія ні прощо не знає, але урядові кола вже видаютьпереможні реляції.

Загалом, нічого дивногоу цій ситуації немає. Це ніякі невипадковості або недоопрацюванняокремих діячів. Ні, це така системароботи, заснована на масовому виробництвіілюзій та уявних образів.

Просто у даномуконкретному випадку персональненахабство та самовпевненість примусилисуб’єктів припуститися низки помилок:1) оголосити реальну назву відомоїкорпорації, що реально існує. Звісно,остання, до якої одразу виникла увагаз боку ЗМІ, була просто вимушена якогосьреагувати та все спростовувати; 2)показати у ЗМІ репортажі про захід,ізоприлюдненням знімків, відео та прізвищучасників, що дозволило журналістомодразу співставити факти та знайти уних нестиковки.

Очевидно, бажанняпублічно заявити про те, що вдалосядосягнути бодай якихось успіхів, зігралоу даному випадку злий жарт.

Працювали б як завжди,тихо укладаючи мільярдні договориіз маловідомимифірмами, що зареєстровані на прибалтійськихбомжів, і, мабуть, такого гучногоскандалу б не було. А так…

Але що робити, коли навиробництві ілюзій та створенні видимостіпобудована уся українська політика? І,у першу чергу, зовнішня політика? Як тутне сплутати власні вигадки та дійсність,коли тебе ніщо окрім вигадок не оточує?

От, приміром, з’їздивнаш шановний президент на ГенасамблеюООН,там вистояв чергу і сфотографувавсяіз президентом Б. Обамой. Так само як івсі інші представники країн. Приблизнотак само, як діти у Діснейлендіфотографуються із Мікі Маусом. Аукраїнська влада уже називає це зустріччюіз президентом США, під час якої відбувсяобмін думками.

Один ітой самий містможна відкривати тричі. Потім відкритище кілька разів. Потімвідкрити майже остаточно. Після чогоще трохи повідкривати, і з’ясувати, щона продовження добудови потрібно  ще100 млн. Гривень.

Спершу увесь передвиборнийперіод розповідати про те, що «"руїнуподолано», а потім визнати, що руїнатільки починається.

Спочатку обіцяють підвищеннязаробітних плат, а потім з’ясовується,що і ті, які вже є, регіональна влада маєвипрошувати заякимись особливими, невідомимипроцедурами.

Воюють із данимиДержкомстату, стверджуючи, що інвестиціїза два роки подвоїлися.

І все це на тлі традиційноїдля нас показушності та схильності добудівництва «потьомкінських селищ».Із миттямасфальту перед візитами прем’єра,звільненням тих, хто думає щось сказати прореальний стан справ у країні,інформуванням робітників про те, якузарплату вони насправді одержують.

І т.д. і т.п…

Фактично, виробництвоілюзій – це і є основний вид діяльностіукраїнської влади. Вони продукуютьсяпросто в промислових масштабах.

Тому нічого дивногонемає в тому, що останнім часом вонивидаються все гірше і гірше, факти всегірше в’яжуться між собою, а глядачіпомічають усі ті мотузки, за допомогоюяких фокусники демонструють чудесалевітації.

У будь-якої ілюзії маєбути бодай якийсь зв’язок із реальністю,відправна точка, за яку можна було бзачепитися. У даному випадку такогозв’язка просто немає. Інформація існуєокремо, виступи політиків - окремо, адійсність –  теж окремо. І особливогозв’язку між ними немає. Так, невеличкіточки дотику та перетину.

А якщо ти живеш увигаданому світі,то навіть логічну тапродуману неправду вигадати важко…

Петр ОЛЕЩУК