Аналізуючи податкові й інші нововведення з усією відповідальністю можна констатувати, що вибрано шлях на знищення, ще навіть не викристалізованого, середнього класу в Україні. Справді, можна жваво вихвалятись, що у 2012 році взято під тотальний контроль тіньові потоки в державі, а можна визнати, що малий і середній бізнес втратили можливість оптимізувати податки за рахунок конвертаційних центрів. 

Логічними діями при збільшенні податкових надходжень до бюджету від підприємництва було би зменшення у відсотках податкового навантаження на бізнес, однак ми спостерігаємо зворотнє. Не зменшуючи обов’язкові платежі та збори, держава вводить нові податки, розширюючи податкову базу. Бажання можновладців наповнити державну скарбницю стоїть вище за здоровий глузд. У часи, коли чимало підприємств зупиняються, а малий бізнес по всій країні «згортається», влада, зрозумівши, що «вижати» податками з підприємців більше коштів неможливо, запроваджує нові побори. 

Під гаслом «обкласти податком багатіїв» держава фактично наклала зашморг на шию ініціативному та працездатному населенню, вбиваючи бажання до розвитку.

На перший погляд, стаття 265 Податкового кодексу України, згідно з якою запроваджується податок на нерухоме майно, виглядає «верхом соціальної справедливості». Нормами Податкового кодексу України звільняються від оподаткування квартири площею до 120 кв. метрів, житлові будинки площею до 250 кв. метрів. Тобто, за твердженням влади, це – соціальний закон, який урівнює в правах бідних і багатих. От тільки це не є правдоподібним. Планка надзвичайно занижена. У Києві майже всі новозбудовані трикімнатні квартири площею більше 120 квадратних метрів. Окрім цього, під оподаткування потрапляють великі сільські будинки. На західній Україні люди шоковані, бо мати там великий будинок, де живуть батьки з дітьми, – це звичайний стан речей. На додаток, дуже багато малих і середніх фірм працює в будинках та квартирах по всій Україні. Часто батьки купують квартири, щоб передати їх у спадок своїм дітям. Якщо громадяни, які мають одну невеличку квартиру, тішаться, що «бариги» нарешті платитимуть гроші державі, то смію їх розчарувати – платити найближчим часом будуть усі.

Бо контроль буде встановлено за всією нерухомістю, окрім, думаю, Межигір’я, і за декілька років платити українці будуть навіть за комірчину будь-якого розміру. Зараз влада навмисне у бідних українців розпалює класовий інстинкт проти заможніших, а коли «сім’я» розправиться і з середнім класом, то візьметься за всіх без винятку. Ця «кістка» закинута у суспільство за принципом: «розділяй та владарюй».

Стратегічне завдання введення таких податків – не відновлення соціальної справедливості, мета таких нововведень – якнайшвидше «вбити» середній клас, люмпенізувати соціально-активних громадян, забрати у них нерухомість або змусити їх працювати денно і ночно на податки, не залишивши часу на прояви громадського протесту. На жаль, у суспільсві колосальними темпами запроваджується модель жебраків і обраних при владі, притаманна тоталітарним державам.

А як же справляється податок на нерухомість у світі? Схожий податок є лишень у Росії, але, не вважаю, що РФ – накращий приклад для калькування. У Франції податок на нерухомість справляється з нерухомості, вартість якої перевищує 800 000 євро. У Німеччині цей податок взагалі відмінено з 1997 року. Справді, податок на нерохомість справляється у США у розмірі близько 1 відсотка залежно від штату, але, давайте не будемо забувати, що система оподаткування там кардинально відрізняється від нашої. І про податок на додану вартість ніхто у Сполучених Штатах і не чув. 

Це тільки у нас можна справляти податок на додану вартість з усіх товарів і послуг, що використовуються під час будівництва нерухомості, а потім ще і з самої нерухомості. Окрім того, ми платимо податки з коштів, які заробили, і які вкладаємо у будівництво цієї ж таки нерухомості. І увага, саме цікаве: ми, попри податок на нерухомість, ще сплачуємо й податок на землю, де побудований цей будинок. У податковому кодексі я не знайшов статті, у якій би зазначалось, що земельна діяльнка під забудовою буде вирахувана з бази оподаткування земельним податком.

Деякі можновладці чомусь «охрестили» податок на нерохумість «податком на розкіш». Насправді, вважаю, що це зумисна підміна понять, бо я не чув про те, що буде збиратись додатковий податок з власників Майбахів, Мазераті, Ферарі чи ж коштовних діадем від кращих ювелірних будинків, якими рясніють закриті вечірки за участю провладних олігархів.

Єдине, що може радувати, це те, що від запровадження зазначеного податку органи місцевого самоврядування нарешті отримають хоч якісь кошти на розвиток своїх громад. Близько 75 млн. гривень додатково отримають бюджети місцевих рад у 2013 році. Влада у такий спосіб вирішила споконвічну проблему за рахунок самих же мешканців громад. Замість того, щоб уміло і по-розумному розподіляти податки та контролювати їх використання, значно легше вичавити останні соки з "покірних васалів”. Але споглядаючи тенденцію у нашій бюджетній сфері, вважаю, що при збільшенні розміру податку на нерухомість, буде запроваджено і його дольовий розподіл на центральний і місцевий бюджети.
 

Погоджуюсь з твердженням кагорти аналітиків, що зазначені заходи в країні спрямовуються виключно на те, щоб «зламати хребет» середньому класу. Все життя розвивається по синусоїді. Як Радянська влада свого часу колективізацією зламала селян, загнавши їх у колгоспи, так сьогодні влада хоче знищити дрібний бізнес, бо адміністративно контролювати великі виробництва значно легше, аніж сотні тисяч підприємців. 

Під гучними гаслами владних очільників «…створювати потужні підприємства, для стійкого протистоянн всесвітнім кризовим явищам…» треба читати гасло: «Всім підприємцям – робочі місця на заводах та фабриках провладих олігархів!». 

Присутність в економіці непідконтрольного владі бізнесу становить загрозу зародження політичної нестабільності в державі, а відтак олігархам теж будуть непереливки після знищення середнього класу.

 

Сергій ДОРОТИЧ