Українці, вас ще не знудило від одноманітних новорічних концертних програм, якими з року в рік нашпиговують нас, мов кров’янку гречкою, провідні вітчизняні телеканали?

Споглядати майже всуціль московських зірок і слухати російських пісень на українському телебаченні під час стрітин Нового Року стає чимраз нестерпнішим випробуванням. І хоч до оніміння пальців клацай телевізійним пультом – альтернативи не знайдеш.

Ми вже давно стратили надію посміятися в новорічну ніч над дотепними гуморесками Остапа Вишні, Степана Руданського, Павла Глазового у виконанні Анатолія Паламаренка, пореготати над злободенною сатирою Олега Чорногуза чи Євгена Дударя, але й щирої української пісні чуємо щораз менше. Тобто, нібито українські співаки і присутні в новорічних ротаціях, але ось тексти пісень, які вони при цьому виконують, ледь не суспіль російськомовні.

На «Інтері», «1+1» з року в рік збирається одна й та ж сама компанія. Як нерозлийвода перекочовують з одного телепроекту до іншого Басков, Галкін, Винокур, Звєрєв, Кіркоров, Моісєєв, Пєнкін, Агутін… Вони, оплетені серпантином, звично махають нам ручками зі студійного павільйону на Шаболовці або вигоцують у перевдязі якого-небудь Фігаро чи Аладдіна в черговому невигадливому мюзиклі, знятому за класичним сюжетом. Трапляються серед них і наші співвітчизники, схожі на шевченківських персонажів: «Поміж ними і землячки де-де проглядають, по-московськи так і чешуть». Повалій, Лоліта, Корольова, Семенович, Брежнєва…

Але зовсім не вхожі до цього закритого клубу Марійка Бурмака, Павло Дворський, Степан Гіга, «Мареничі», Володимир Вермінський, «Рутенія», «Друга ріка», «Океан Ельзи», «Мандри», «От вінта», «Гайдамаки», «Мед хедс»… Хоча, з іншого боку, своєю появою на цьому шабаші марнослав’я вони б тільки скомпрометували своє добре ім’я. Та й, опріч того, музичних композицій на «общепонятном» у них немає, тож телебосам, вихованим на московській попсі, які й «замовляють новорічну музику», таке навряд чи припаде до смаку. Що ж стосується української мови, то сфера її вжитку на українському ТБ скорочується як шагренева шкіра.

До прикладу, цьогоріч на тому ж «Інтері» вона була присутня під час трансляції новорічного концерту хіба що у вигляді суржикових вкраплень у репризах Володимира Зеленського і його 95-го кварталу. Одним із носіїв такої скаліченої української був герой Зеленського – київський міліціянт (такий собі «хитрый хохол», як полюбляють казати росіяни), у якого на думці тільки одне: як би пошити в дурні футбольних фанів із Європи і вициганити в них якомога більше грошей.

На УТ-1 в ніч проти 1 січня транслювали фестивальний гала-концерт «Мелодія двох сердець». Нічого не маю проти чудового співочого тандему Світлани і Віталія Білоножків, як і проти їхніх друзів: Руслани, Ніни Матвієнко, її доньки Антоніни, Петра Маги, але концерт-бенефіс однієї зіркової пари можна показати в інший день, а ось у ніч із тридцять першого на перше хочеться обавити душу новорічною музично-розважальною програмою з притаманним їй антуражем зимового свята.

ТВі силкувався стати світлим промінчиком у цьому зросійщеному екранному телемороці, але, як на мене, впорався заледве на четвірочку. Дуже дотепною була пародія на Віктора Януковича, коли артист Андрій Грищенко, що втілював його образ, вклав у вуста свого персонажа українську мову з притаманною «йолочному проффесору» артикуляцією і кап-у-кап відтворив його міміку.

І на противагу цьому, припорошені нафталіном салонно-опереткові виступи дніпропетровського театру «Кабаре Веселий песець» у стилі єврейського куплетиста Буби Касторського та ще й російськомовні від початку й до кінця. Усі музичні сценки цього колективу – це переспівані російські чи радянські шлягери. Українським місця у їхній програмі традиційно не знайшлося. До речі, водевільно-шансонна творчість цих хлопаків завдяки інтернету стає сьогодні ледь не рупором і виразником дисидентських настроїв великої частини української інтелігенції.

І при цьому кортить запитати: «А де ж Ви, україномовні пересмішники, штукарі й мартопляси? Якщо вже на телебачення вам не доступитися, то може б вдатися до послуг всесвітньої павутини? І беручи на глузи недишкретні вчинки голінних до розкошів депутатів, міністрів, гойно обдаровувати українство не гидомирними жартами, а пожиточними для розуму сатиричними оповідками чи іншими артистичними витребеньками?

Що ж стосується дніпропетровських жартунів, то добре вже й те, що за прикладом «кроликів» Володимира Данильця і Володимира Моісеєнка не заходилися на всі лади, тобто, на різні мотиви переспівувати текст «Мурки», свідками чого ми стали на «Інтері».

«Кролики» цього вечора сприймалися як такий собі дует придворних комедіантів. Зі своїм новим коронним номером вони виступили незадовго до президентського вітання. Своєрідна посвята злодійському світу вдалася на славу. Маруся Клімова цього вечора затьмарила собою всіх, і навіть відсутність Рената Кузьміна в ролі акомпаніатора і Євгена Кемеровського в ролі конферансьє любителям блатного музону, схоже, кайфу не обламала.

А загалом і Данилець, і Моісеєнко виконали чергове кон’юнктурне замовлення, аби потрапити в масть своїм працедавцям. І працедавцям їхніх працедавців. Але якщо навіть облишити музичні вподобання осторонь, то треба звернути пильну увагу на дещо інше. Чи спостеріг хто з вас таку тенденцію: якщо раніше в дуеті «кроликів» Данильцю відводилася роль такого собі російськомовного Штепселя наших днів, а Моісеєнко приміряв на себе образ україномовного Тарапуньки, то сьогодні вони в унісон виспівують винятково однією мовою. Здогадайтеся якою?

Якщо говорити про очікування, то саме на ТВі, як ні на жодному іншому каналі, волілося зуздріти «блакитний вогник», витриманий в яскраво виражених національних тонах. Із кумедними дотепами в українському стилі, фіглярськими вигадками та запальними козацькими веселощами. Звичайно, треба подякувати керівництву каналу, що після того, як дзиґарі сповістили про настання Нового року, ми могли повною мірою насолодитися концертом, що був присвячений пам’яті Сергія Кузьминського. За це низький уклін.

Але чому б Миколі Княжицькому не зібрати ще на початку осені всіх тих виконавців, які знаменито виконали кавер-версії Кузиних пісень на легендарному червневому тріб’юті і не відзняти повноцінну музичну новорічну програму за їх участі? Зрозуміло, що на це треба кошти, і немалі. Але ж така мобілізація ресурсу вимагається тільки один раз на рік. Тож можна було пошкребти по власних засіках, залучити спонсорів.

«З хати по нитці – сирота у свитці». Зрештою, комусь же треба ставати першопрохідцем у цій справі. А якщо ТВі уже взяв на себе шляхетну місію культивування і пропагування українського (не за назвою, а за духом) телепродукту, то треба відповідати задекларованим намірам.

Наша багатюща історія, література, усна народна творчість дають стільки вже готових сюжетів для новорічних програм, що, як-то мовиться, аби тільки хіть, то, беручи їх за основу, можна шедеври творити. Бо ж не можуть направду у славних прадідів великих вродитися такі оспалі і нездалі правнуки. Аж сором поймає, їй-право. Пригадаймо лишень, як майстерно уміли наші пращури орудувати красним словом, а на які витівки були вдатні, і це все збереглося у їхніх мудрих письменах.

Витягнути б ці всі скарби сьогодні на Божий світ і надати б їм нового звучання. Але Новий рік уже відійшов у небуття. Минув і Святвечір. І за заведеним звичаєм нас, вочевидь, знову  частуватимуть «Рождественскими встречами» Алли Пугачової? Натомість яку силу-силенну художніх творів на різдвяну тематику, співанок, колядок, обрядових дійств ми знаходимо в українській літературі, що навіть від побіжного ознайомлення з ними просто дух перехоплює. Чому ж не екранізувати цей податливий для фільмування матеріал?

Навіть ті ж самі гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки». Тільки щоб Скрипка не російською мовою виводив у них арії Вакули, і Ані Лорак, якщо заповзялася грати роль Оксани, то хай би освідчувалася б в коханні українською. Навіть Микола Васильович, що навіки прославив свою Батьківщину бувальщинами від Рудого Панька, хоч і написав їх російською, проте народні пісні, козацькі думи наводив у них винятково мовою оригіналу, аби вкотре підкреслити колорит рідного краю.

Ось тільки ніяким світом не хочуть наші медіамагнати братися за справу відродження рідної культури, їм мало долягає відсутність на екранах підвладних їм телеканалів українського святочного телепродукту. А в зв’язку з цим і перспективи на майбутнє вимальовуються якісь геть-то безпросвітні… Сумнівно, що ближчими роками менеджменту хоч однієї української телекомпанії вистане снаги, терпіння, коштів подарувати співвітчизникам справжній український Новий рік, Різдво чи Великдень…А може не все так безнадійно? Життя йде, люди змінюються. Га?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram