MENU

Участники проплаченного митинга не спели бы так гимн Украины - блогер

892 1

Зазвичай на мітинги я приходжу із запізненням, хвилин на 10 чи 15. Сьогодні, на диво, мені практично нічого не заважало. Вчасно прокинувся, вчасно вийшов з будинку, одразу застрибнув у вагон метро на Академмістечку. Цей ранок взагалі так нагадав мені не такі вже й давні часи, коли Юля іще була на волі, і ходила в генеральну прокуратуру. Буквально керуючись імпульсом, на виході з метро я купив білу троянду. Точнісінько таку, букет яких мені якось пощастило вручити прямо в руки Тимошенко. Мені здалося, що буде символічно, що на марші «Батьківщини» я буду нести в руках улюблену квітку Юлі.

Колони я побачив здаля. Першими в око кидались прапори Свободи - вони повільно рухались з боку «Українського дому». Вже ближче до поворота на Грушевського стало ясно, що більше наших, біло-червоних прапорів. Щоб оцінити, скільки саме прийшло народу, я скористався старим добрим методом - я приєднався до «хвоста», і використовував кожну вільну шпаринку, щоб просуватись вперед. Це дозволяє визначити, наскільки довга колона, і наскільки вона щільна.

На відміну від інших акцій, на цей раз марш був щільненький. Кілька разів мені навіть довелось шахраювати - обходити деякі ділянки колони збоку, по тротуару, чи швиденько оббігати по проїзній частині. Хоча зазвичай троянда в моїх руках справляла магічне враження, і мене пропускали.

Йдучи колоною, не можна було не підслухувати розмови. Вони велись голосно і жваво, на найрізноманітніші теми. Хто обговорював останню статтю Тетяни Чорновіл, хто проводив політінформацію про «Діалог з народом». Голосно ржали над нещасною тітонькою з Кіровограда - вона стала прямо народною «героїнею». Хлопці напропалу фліртували - ще б пак, на якій ще події зустрінеш так багато симпатичних дівчат. Хандри «якби ж то нам заплатили» мені почути не довелось. Хоча, судячи із уже прочитаних мною новин, так повинен був нити щонайменше кожен другий. Навпаки, судячи із підслуханого протягом просування до «голови» колони, я можу підсумувати - це, либонь, одна із небагатьох акцій, де «проплачених» був абсолютний мінімум (якщо вони, ці проплачені, взагалі були). Більшість людей прийшла туди за власним бажанням. Це доказує простий факт: коли ми уже рухались по Шовковичній (здається? - я завжди плутаюсь в численних вулицях Київського Бермудського Трикутника) хтось затягнув «Ще не вмерла Україна», і люди заспівали. Сильно сумніваюсь, щоб проплачені так щиросердно виводили, часто фальшивлячи чи похрипуючи, слова нашого державного гімна.

До «голови» колони я дістався уже десь біля Національного Банку (ми уже йшли по Інститутській). Дізнався я про це, побачивши грибоподібну шляпу Одарченка, а поряд уже показався профіль Томенка, звідкілясь збоку вискочив Зорян Шкіряк, а власником гучного баритону, який періодично вигукував «Слава Україні», виявився сам Яценюк. Хтось позаду мене після чергового вигуку ущипливо зауважив: «Сеня голос натренував».

Вже ближче до схила колона періодично зупинялась - щоб дозволити фотографам зробити фотки для історії. Нарешті, ми спустились вниз, до Майдану, і Одарченко закликав всіх ставати ближче до сходів, які правили за імпровізовану трибуну. Так почався мітинг, на якому виступав сам Одарченко, Іллєнко, Турчинов, Томенко і Яценюк. Мітинг був хороший, живий... але відчувалось, що в ньому нема того запалу і драйву, який був, коли з трибуни звучав сильний голос Тимошенко. Думаю, це розуміли і в самій ОО, бо наприкінці мітингу влаштували... виставу. І треба сказати, дуже красиву.

Спочатку на сцені з'явився «Янукович», який ніс на плечі замотану в ковдру дівчину із «сонячним колом» на голові, чимсь схожу на молоду Юлю. Він поставив її, і стало видно, що у неї заклеєно рота, а сама вона була зв'язана, як бранка. Мені не було чутно, що саме говорив «Янукович», але мені здалося, що він розхвалював свій живий товар. Туди тут же набігли фотографи і кореспонденти, так що частину дійства мені було просто не видно. Зате я побачив, що дівчина звільнилась, розклеїла рота, і весело побігла до хороводу дівчат із золотими зірками, які символізували Евросоюз, і закружилась із ними у танці. Навколо них тут же зібрались люди, вони аплодували, підспівували, а якась бабуся навіть по-материнськи міцно поцілувала актрису, яка грала Україну.


А що ж троянда? А вона лишилась на Майдані. Я зійшов по сходах і залишив її біля колони. Знаєте, як люди залишають монетки на знак того, що іще повернуться сюди? А я залишив там білу троянду. Щоб туди одного разу знову прийшла Юля.

Спеціально для симпатичної білявої журналістки в темних окулярах, яка поцікавилась у мене «скільки платять активістам», повідомляю: за сьогоднішній мені мало того що ніхто не платив, я ще й поніс збитки. Для всіх зацікавлених наводжу кошторис:

Проїзд на метро: 4 грн. (туди і назад)


Біла троянда: 25 грн.


Невеличкий перекусон в Пузатій Хаті: 30 грн.


Разом: 59 грн. прямих збитків з моїх власної кишені. Відшкодовувати не дам :)

 

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО

 


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини