Те, що Україна щороку більше залежить від імпорту іноземних товарів, не є секретом навіть для працівників Державної служби статистики. Для того, щоб переконатись в цьому, достатньо зайти до будь-якого магазину і перевірити походження вмісту його полиць. Бразильське м’ясо, турецькі овочі та китайський одяг впевнено зайняли місце в структурі нашого щоденного споживання.

Зрештою простіше визначити ті позиції, які, якимось дивом, ще виробляються в Україні, аніж перелічувати те, що до неї завозиться. Імпорт товарів зростає, експорт падає, негативне сальдо зовнішньої торгівлі невпинно збільшується, вимиваючи золотовалютні резерви та знецінюючи гривню.

Останні двадцять років в Україні були позначені колосальним знищенням власних виробництв. Масштаби, з якими заводи та фабрики різались на металобрухт, наштовхують на думку про не просто випадкову деіндустріалізацію, а про планомірну тактику “випаленої землі”.

Саме в такий спосіб, відступаючи влітку 1941 року, радянські війська знищували все, що не вдавалось евакуювати в східні регіони СРСР: обладнання, турбогенератори, водонапірні вежі, мости, продовольчі склади та сільськогосподарську техніку. Саме так було взірвано каскад Дніпровських гідроелектростанцій, знищена значна частина електрообладнання на Донбасі, затоплені вугільні шахти. Це стосувалось не лише стратегічних галузей. Висаджувались у повітря й абсолютно цивільні цукрові або крупзаводи.

Порівняння того періоду з сучасністю не є літературним приймом. За останні роки в Україні було під корінь знищено понад 7 тисяч підприємств. Гасло “Купуй українське” в результаті такої політики втратило будь-який практичний сенс. Навіть за великого бажання, українці не можуть реалізувати свій споживацький патріотизм.

Більшість товарних позицій просто не виробляється в Україні або виробляється в недостатній кількості. В зв’язку з цим, розвішування закликів до споживання вітчизняної продукції є різновидом політичного популізму. Доречніше було б спочатку провести кампанію “Виробляй українське”.

І бажано на міжнародних інвестиційних форумах, а не на запилених вздовждорожніх білбордах.

Олександр ДАНИЛЮК